Глава 5

Вільвета кинула палкий, сповнений образи погляд на Елізавету і ледь чутно процідила крізь щільно стиснуті зуби:

— То ви, пані, виходить, постійно мене за моєю спиною обговорюєте?

Елізавета стрільнула на Вільвету гострим, наче лезо, поглядом і в’їдливо, з неприхованою зверхністю відповіла:

— Ну звісно! Будь-яку загрозу треба ретельно обговорювати, а не закривати на неї очі. Навіть якщо та загроза на вигляд зовсім незначна!

Мене почала серйозно дратувати ця марна, абсолютно беззмістовна сутичка цих двох жінок. Я потужно, з явним відтінком загрозливості кашлянув у кулак і промовив важким, низьким голосом, усе так само непохитно дивлячись прямо перед собою:

— Я перепрошую, шановні пані! Але перебивати людину, коли вона веде важливу промову, через власні емоційні спалахи — це крайня міра неповаги та кричущої невихованості! Чи не так ви мені щойно казали, пані Вільвето? Чи тебе тому не навчали у славетній Академії для шляхетних дівчат, Елізавето? Дуже здивований, що ви обидві дозволяєте собі подібне у бік чоловіка з одного боку та законного роботодавця — з іншого!

Вільвета миттєво опустила погляд у підлогу. Елізавета розгублено відвела очі вбік. Я тим часом спокійно продовжив:

— Відповідаю вам обом на ваше спільне запитання, чому я досі мовчав. По-перше, я сьогодні своєю поведінкою знову довів власну помічницю до стану вкрай гострого обурення! Тому її зухвала поведінка була викликана саме цим емоційним станом. А ми всі добре знаємо, як бурхливо реагує пані Вільвета, коли її титанічній праці та трудам не приділяють належної уваги!

З цим незаперечним фактом Елізавета змушена була неохоче погодитись. Вона лише кивнула і, стиснувши губи, тихо, майже про себе промовила:

— Ну, це справді так і є...

Я ж вів далі:

— У свою чергу, пані Вільвето, ви, у палкій гонитві за увагою до своєї праці, могли б бути значно стриманішими. Тоді б не виникало подібних двозначних ситуацій, які спостерігало чимало людей із прислуги, що згодом і стало приводом для численних пліток та брудних чуток!

Вільвета ще сильніше опустила голову, ледь не втупившись поглядом у килим. А я продовжував наводити лад у цьому безладі, який щойно ледь не став причиною емоційного вибуху.

Я повернув обличчя в бік Елізавети і твердо промовив:

— Тому, Елізавето, звертаюсь до тебе з наполегливим проханням негайно припинити ці недоречні сцени ревнощів, які з відомих нам обом причин не мають жодного права на існування взагалі!

Потім я повільно повернув голову до Вільвети і, дивлячись на неї зверху вниз зі своєї висоти, звернувся вже до неї:

 — А вас, шановна пані Вільвето, дуже прошу не так гостро й болісно реагувати на тимчасову відсутність моєї уваги. Повірте, те, що ви робите для мене — це справді важка і цінна праця. Проте пам'ятайте, що моя свідомість, як і свідомість кожної живої людини, може бути заповнена чимось іншим. І це цілком може траплятися навіть під час розгляду найважливіших звітів. За це я приношу вам свої вибачення, адже щиро ціную все, що ви робите для мене, цього маєтку і моїх володінь загалі!          Елізавета вмить вибухнула від обурення:

— Ти ще й перед нею вибачився?! Ну, це вже взагалі якась межа мрій для неї! — і вона почала ще більш нервово махати своїм розкішним веєром. Вільвета, так само не піднімаючи очей, ледь чутно промовила:

— Дякую вам за ці слова.

Я знову суворо повернув голову до дружини і наголосив:

— Я ще раз можу повторити: твої емоції зараз абсолютно недоречні! У нас іде робочий звіт, і я маю велике бажання його нарешті завершити!

Вона у відповідь кинула на мене сповнений образи погляд, гордовито скинула голову і палко вигукнула:

— Я твоя законна дружина! І всі мої емоції мають повне право на існування, коли поряд, занадто поряд із моїм чоловіком перебуває інша жінка!

Я навмисно перевів свій холодний погляд на її веєр і, ледь кивнувши на нього, спокійно спитав:

— А скажи мені, законна дружино, цей веєр ти купувала собі сама, чи це чийсь витончений подарунок? 

Вона вмить різко склала його і, опустивши погляд, неголосно промовила:

— Подарунок... — проте тут же схаменулася і знову палко вимовила:

— До чого ти це зараз ведеш? І давай не будемо починати, Річі, чергову сімейну сварку на очах у сторонньої людини!

Я трохи нахилив голову вбік і рішуче відповів:

— Елізавето, я лише хочу завершити аналіз цього звіту, а не починати з тобою сварку. Я лише вкотре наголосив на тому, що в даному випадку всі твої емоції є абсолютно зайвими! — у кабінеті нарешті запанувала тиша.

                                                                      *   *   *

          Вітаю вас! Оновлення виходитимуть щодня, тому не загубіть цю історію серед інших -  підпишіться на мене, додайте у бібліотеку і дайте знати сердечком❤️, що вона варта    того.                                                                        Дякую Вам любі читачі))))