Глава 4

       У цей напружений момент за спиною Вільвети почувся дзвінкий та насмішливий голос моєї дружини Елізавети:

         — Оце так звіт у вас! Божечки, та ще й який щільний, що ви майже злилися воєдино, обсмоктуючи кожну деталь! Оце я вчасно зайшла! Вільвета вмить відсахнулася назад, судомно поправляючи свою сукню, і, не обертаючись до гості, відповіла з явним роздратуванням у голосі:

       — Це зовсім не те, що ви собі подумали, пані Елізавето! Моя дружина дзвінко засміялася, грайливо плеснувши закритим веєром об долоню, і промовила:

      — Он воно як? А що ж я, на твою думку, такого подумала? Вільвета, знову гнівно стиснувши губи, нарешті повернулася до Елізавети і випалила:

      — Що я намагаюся звабити вашого чоловіка!

    Елізавета у відповідь на це залилася дзвінким, ледь зверхнім сміхом і, легко розмахуючи вже розгорнутим напівпрозорим веєром, відповіла:

    — Так ти, мила моя, саме це і робиш, тут і думати багато не треба! Всі три роки поспіль ти наполегливо його зваблюєш. І якби мій Річі не був таким непробивним, наче гранітна скеля, і таким чесним, як святий отець перед Богом, то, мабуть, уже давно ваші звіти проходили б у вигляді особливого креслення, де папером було б твоє тіло, а пензликом...

         Вільвета вся почервоніла і, ледь стримуючись, щоб не перейти на крик, різко перервала її:

    — Досить, пані! Досить! Ви відверто принижуєте мою жіночу гідність! Елізавета знову в’їдливо засміялася і, неквапливо опускаючись на м’яку софу, відповіла:

       — Ой, ну добре, добре, гідна ти наша! Наче ніхто у маєтку, окрім мого наївного Річарда, цього твого «мистецтва» не помічає!

          Вільвета різко розвернулася до мене і вже важким тоном, у якому виразно чулися нотки киплячого гніву, звернулася до мене:

       — Пане Річарде! Чого ви сидите і мовчите?! Ваша дружина відверто, прямо у вас на очах принижує честь вашого найціннішого співробітника! А ви мовчите! Ви можете нарешті пригадати, як володіти голосом, і відповісти їй, що це зовсім не так?!

     Елізавета, поправляючи свою елегантну зачіску, в яку було акуратно вкладене яскраве світле волосся, теж пильно подивилася на мене і, глузливо посміхаючись, додала:

      — Так, Річі, чому ж ти мовчиш? Ти ж майже не вмієш брехати, то скажи вже як є! Чи ти навчився замість брехні просто красномовно мовчати? Ну? Говори вже! Говори правду: так, я так палко бажав свою апетитну помічницю з’їсти прямо тут, на цьому столі, але зовсім забув, що замок у кабінеті так і не був полагоджений, тому майже попався на гарячому!

         Очі Вільвети блиснули справжніми іскрами, і вона чи то проричала, чи то прохрипіла у мій бік:

         — Річарде!!! Ви так і не наказали досі полагодити той клятий замок?!

          Елізавета зверхньо звернулася до Вільвети:

        — Мила моя, не забувайся! Річард — не твій чоловік, тому не смій забувати звертатися до нього «пане» або «ваша світлосте»! А щодо того вашого клятого замка — я сама накажу взагалі прибрати його з дверей!

            Вільвета знову розпачливо звернулася до мене:

     — Пане Річарде! Ви і далі будете мовчати і дозволяти своїй жінці безкарно ображати мене?

      Елізавета теж перевела на мене погляд своїх пронизливих зелених очей і, хитро примружившись та прикривши губи веєром, неголосно промовила:

         — Так, Річі. Ти і далі будеш мовчати, чи нарешті вже відкрито скажеш усе як є і надаси цій ситуації чітких рис? Щоб і я, і наша люба звабниця — ой, вибачте, радниця — чітко усвідомили кожна свій статус!  

       Моє обличчя із розгубленого вмить стало гранично серйозним. Є моменти, коли чоловік дійсно може здатися слабким під жіночою напругою та тиском.

         Але коли жінки починають заграватися і, навіть не бажаючи того, перетинають межу, за якою починається некерований емоційний хаос, то проявляти ніяковість більше не можна. Від цього в такій ситуації стає тільки гірше! Я голосно прочистив горло, повільно піднявся з-за столу, розправив широкі плечі і, заклавши руки за спину, неспішно обійшов стіл, опинившись точно між Вільветою та Елізаветою. Спершу я звернувся до них обох, дивлячись прямо перед собою:

        — Послухайте мене уважно, шановні жінки! Подібна бесіда за ці три роки вже траплялася не раз, але сьогодні це вперше, коли ми зібралися у такий спосіб уже втрьох! — мій голос звучав твердо, наче криця.