Глава 2

          Я відвів погляд убік. Не знаю, що в жінках за сила така магічна, але коли розлючена красуня буквально свердлить тебе своїм гострим поглядом, знаходячись на небезпечній відстані, це чомусь викликає значно більше хвилювання, ніж кривава сутичка з ворогом.

        Якщо у справжній баталії ти переживаєш лише за власне тіло та його фізичну цілісність, то у зіткненні з жінкою ти чітко відчуваєш, що постраждати може саме ментальна частина твоєї свідомості.

           Звісно, усі ці пафосні історії про владних чоловіків та надто покірних дівчат — це, безумовно, дуже цікаво. Всі завжди на балах тільки про це й теревенять, але якось підступно забувають одну надзвичайно важливу складову у цій взаємодії.

     Перша: жінка ДОЗВОЛЯЄ над собою домінувати або із власного щирого бажання, або через фатальні обставини. Друга: які б не були на те причини, жінка ДАЛЕКО НЕ ЗАВЖДИ знаходиться у тому стані, коли над нею панують! Всі навколо завжди смакують саме момент солодкого упокорення жінки перед чоловіком, і найчастіше — саме покори у ліжку!

        А те, що це триває буквально якусь годину, всі ігнорують. А потім та сама жінка, яка вночі була у ліжку наче малесеньке беззахисне кроленятко, що слухняно виконувало все, що йому накажуть, може вже наступного ранку намотати всю твою тендітну нервову систему на міцний кулак, розірвати її вщент та викинути на смітник, як непотріб — про це всі наче навмисно забувають.

          Більшу частину свого існування жінки прагнуть, щоб їх уважно слухали, дослухались до кожного слова, приділяли повну і неподільну увагу, ба більше — вони хочуть, щоб чоловіки самі були покірними та ніжними перед ними. І найцікавіше те, що зовсім не важливо, у яких саме стосунках із цією жінкою знаходиться чоловік.

         Як тільки виникають обставини, де обидва починають проводити забагато часу разом, одразу ж виникає саме така химерна форма стосунків між представниками протилежної статі. А потім ще додаються різні варіації тих стосунків залежно від темпераменту та складного характеру жінки! І найчастіше ці варіації зовсім не на користь чоловіків, особливо якщо вони чинять неправильно на суб’єктивний розсуд жінки...

       Саме так зараз усе і відбувалося. Вільвета з’явилася у моєму маєтку трохи більше трьох років тому, саме коли виникла гостра політична напруга із сусідньою країною на півночі, де за безпеку Рубежу відповідав саме я. І майже одразу так повелося, що нам доводилося проводити іноді надто багато часу разом.

           Деколи ми не бачилися тижнями, лише сухо віталися, і я встигав забути, наскільки вона строга та непохитна, а коли виникала потреба у детальному розгляді звітів, то я вмить згадував, що в неї справді сталевий характер. І те, що вона жахливо не полюбляє, коли її не слухають уважно, або коли увага хоч на коротку секунду перемикається кудись інде, окрім неї та її нескінченного звіту.

         Так, звісно, хтось може сказати: «Ти ж могутній герцог! Вона лише найманий робітник! Ти ж воював і бачив смерть! Як ти можеш так швидко здуватися перед жінкою?». А я на це скажу так: «Ти спершу сядь на моє місце та спробуй витримати той нищівний ментальний напір, що вона випромінює, але май на увазі — якщо відведеш погляд убік, я власноруч відрубаю тобі руку!».

        Гадаю, ніхто при здоровому глузді на таке не погодиться. Тому і судити мене за цю хвилинну слабкість не варто було б.

          От саме зараз так усе і вийшло. Вона поставила мені якесь чергове важливе питання. Я піднявся, щоб поміркувати над ним, і раптом побачив її — ту єдину, в яку закохався, наче дурний хлопчисько. І вмить забув про все на світі. І от я знову сиджу, а Вільвета, наче той хижий яструб, грізно нависає наді мною, і я... щиро ніяковію...

        Я почав дивитися кудись убік і вказівним пальцем рефлекторно поправив свій тугий комір, який раптом здався мені якимось ошийником, прочистив горло і ледь чутно відповів:

      — Так, пані Вільвето, ми з вами цілком добре один одного зрозуміли.

         Але на неї моя коротка відповідь не подіяла зовсім.