Глава 1

           — Я ПОВИНЕН ПІДКОРИТИ ЇЇ СЕРЦЕ! — відлунням промайнуло в моїх думках, коли я знову побачив її неймовірно плавну ходу у північному крилі маєтку, спостерігаючи за цією чарівною картиною крізь велике різьблене вікно власного кабінету.

              Я просто не міг відвести від неї своїх очей. Кожен її неспішний рух. Кожен витончений оберт її голови. Легка, ледь помітна посмішка та акуратно зібране вогняно-руде волосся, яке двома тонкими пасмами спадало на її прекрасне обличчя та витончені, середньої довжини вуха ельфійки. А як же дивовижно та бездоганно на ній сиділа ця звичайна уніформа прислуги.

        Боги милосердні! Здавалося, наче ця стандартна форма глибокого синього кольору з білосніжними комірцями та вишуканими елементами була пошита майстрами на особисте замовлення саме для НЕЇ. Цей одяг одночасно і надійно ховав, і спокусливо виділяв усі ті чарівні принади молодого жіночого тіла, що в поєднанні з її янгольським ликом просто зводили мене з розуму.

               І досі не можу, та й, чесно кажучи, зовсім не хочу розбиратися, чому саме вона полонила мене так миттєво. Наче магічна стріла влучила мені в самісіньке серце.

      Чому серед усіх величних жінок, які зустрічалися на моєму шляху, починаючи ще з раннього юнацтва, серед усіх гордовитих баронес, графинь, титулованих підбаронес, королівських фрейлін, могутніх чаклунок та відунок, саме ця прекрасна звичайна ельфійка без жодного дозволу чи стукоту в одну мить зайшла у моє серце і оселилася там, наче у себе в рідному домі. Я марив нею кожну хвилину. І це солодке катування триває вже понад пів року.

         Але... наблизитися до неї по-справжньому я так і не зміг... Точніше, як всевладний Герцог Північного Рубежу Річард фон Абадон я цілком міг і наближатись до своєї прислуги, і надавати будь-які накази, проте саме як до дівчини, яка підкорила мою душу, за цей час я ні на крок не став ближчим.

           Незрима лінія, фатальна границя, що пролягала між нами, відчувалася настільки чітко, ніби стоїш на краю глибокої прірви із заплющеними очима. З одного боку безодні — я... З іншого вона — чарівно посміхається і поправляє своє розкішне руде волосся...

             Мовчки роздивляючись її, я напрочуд зовсім забув, що перебуваю у кабінеті не наодинці. Ба більше, я настільки був сконцентрований думками на її образі, який щойно промайнув у двох вікнах північного крила, що навіть не чув, як до мене наполегливо звертаються.

      Щойно її такий бажаний стан зник з поля зору, я шмигнув носом, подивився на своє напіввідображення у темному вікні, поправив бездоганну зачіску, в яку було акуратно вкладене чорне, густе волосся, і різко розвернувшись сів у крісло поруч із важким масивним різьбленим столом, нервово потираючи підборіддя правою рукою.

                      Пальці лівої руки тим часом відстукували по дубовій поверхні стола тривожну мелодію. І в цей момент, наче грім серед ясного неба, мою свідомість пронизав гучний жіночий голос майже біля самого мого вуха:

      — Пане Річарде!!! Поверніться нарешті у реальність!!! Ау!!! —

        Я здригнувся від такої несподіваності й різко розвернув голову. Майже навпроти мого обличчя було обличчя ще однієї ельфійки — моєї невтомної помічниці у складних питаннях організації управління всім моїм величезним статком та володіннями. На відміну від обличчя тієї, що володіла моїм серцем, обличчя помічниці, Вільвети Больдівер, вирізнялося більш строгими рисами, які ставали ще виразнішими, коли вона починала бути дуже серйозною або... вкрай розлюченою, як-от зараз.

     Вона спиралася обома руками на мій стіл, неохайно кинувши папери поруч, і різко нахилилася вперед так, що її строга сукня напружилася на великих грудях — здавалося, вона от-от лусне по швах. Її темне волосся спадало на половину насупленого обличчя з небезпечними вогниками в янтарних очах, надаючи їй якогось хижого, мисливського вигляду.

       Наші обличчя опинилися майже впритул. Вона, стиснувши пухкі губи так, що вони зморщилися, знову заговорила до мене. Значно тихіше, але куди більш загрозливо:

        — Пане Річарде. Якщо ви вирішили, що прослуховування мого тижневого звіту щодо ситуації у ваших володіннях не варте вашої високої уваги, і ви дозволяєте собі рахувати пташок за вікном, не помічаючи навіть моєї присутності, то добре запам’ятайте — без цього звіту ви навіть за межі маєтку не зможете виїхати, бо не знатимете, чи ворог порушив кордони, чи вже оселився у вашому ж маєтку!!! А звіт цей якісно готую саме я! Саме за це я отримую гідну платню з вашої казни, пане! Тому будьте настільки люб’язні приділяти мені максимум вашої уваги, щоб чітко розуміти: кожна пенні, вкладена в мою роботу, того справді варта! Ми з вами нарешті зрозуміли один одного... Пане? — вона вичікувально завмерла.

                                                                            *   *   *

          Вітаю вас! Оновлення виходитимуть щодня, тому не загубіть цю історію серед інших -  підпишіться на мене, додайте у бібліотеку і дайте знати сердечком❤️, що вона варта    того.                                                                       Дякую Вам любі читачі))))