Глава 2

Тіло огортало приємне тепло. Я спробувала поворухнутись, тупий біль пронизав до самих кісток. В очі немов хтось насипав піску... Хижа зовсім не змінилась, все той же вогонь потріскував у печі, там у чавуні кипіло якесь вариво. Дерев'яні стіни й двері, за якими завивав вітер. Запах трав, які були підвішені майже по всій стелі, огортав всю кімнату. Стіл та інше ліжко, біля яких валялись гримуари Сільвії. Що трапилось? Я спробувала сісти, але моє тіло чинило опір. З обличчя сповзла пов'язка, просочена екстрактом білого гриба, який використовують для лікування обмороження. В пам'яті потроху почали виринати образи.
-Отямилась? - за дубовим столом сиділа Сильвія, закинувши ногу на ногу - Тобі дуже пощастило, що в той вечір я вийшла за дровами.
-В той вечір? Скільки часу минуло? - слова застрягали в горлі.
-Три дні ти валялась і не приходила до тями. Я вже думала що не оклигаєшся. Жалюгідне видовище. - споглядаючи на свої нігті, кинула вона.
-Але я здобула хутро гірного лева...- з пам'яті виринули спогади. Галявина, рокіт хижака та олень. Очі фейрі. Страх скував горло. Колись давно, три Богині створили надзвичайних істот, подарувавши їм магію та безсмертя. Вони мали б допомагати людям, контролювати стихії та нести справедливість. Спочатку все так і було. Люди захоплювались та поклонялись їм. Навіть віддали свої землі і назначили їх верховними правителями.А фейрі своєю чергою навчили людей використовувати магію, створювати артефакти. Та з часом гординя, відчуття вседозволеності та могутності оселилося в серцях деяких з них. Створивши могутні королівства вони почали використовувати людей як рабів, чи навіть просто для своїх забав і втіх. Та був один фейрі, якому і цього було замало. Жага до влади привела його до глибин Морозних гір, де із пітьми та жаху він призвав потойбічних істот. З ордою демонів та різної нечисті він напав на землі, що належали іншим. Тоді фейрі об'єднались та відбили атаку. Створивши ворота в потойбічний світ, вони закрили Короля демонів у ньому, та наклали три печаті. Печать зорі, місяця та сонця. Та після нападу, деякі демони та потойбічні істоти все ж змогли втекти, та поселились в Диких землях і Морозних горах. Богині були розлючені на фейрі за їхню зухвалість, та наклали прокляття, забравши в них безсмертя й частину сили. Та це призвело лише до ще більшої злоби. В той момент люди й фейрі стали ворогами.
З того часу плинуло багато літ. Фейрі так і залишились володарями шести королівств. Королівства: Зими, Весни, Літа, Осені та наймогутніші Ночі й Дня. Люди ж намагались виживати, дехто залишився у володіннях фейрі, багато хто втік на інші землі, та згодом створили своє королівство. Побудувавши кам'яні стіни, відьми та маги наклали завісу на їхні кордони. Були й ті хто відкрив полювання на фейрі. Та згодом вони зникали, ходили плітки що стража фейрі забирали їх на свої землі, де вижити вже не було шансів.
Те що я побачила це створіння на кордоні людських володінь, було дивно. Давно ніхто не забрідав сюди. Добре що хоч змогла вціліти. Голос Сильвіїї вирвав мене із думок.
-Те хутро, що ти приволокла, було пошматоване. Я позбулась його. - вона уважно поглянула на мене та посміхнулась.
-Як ти могла так вчинити зі мною? - сльози вже підступали до горла. - Я майже загинула виконуючи твоє прохання.
-І хто ж тебе врятував? - стілець жалібно скрипнув, Сільвія встала і підійшла до печі, простягнувши свої довгі, тонкі пальці до вогню в печі. На стінах і її стрункої постаті затанцювали зловіщі тіні.
-Чому? Чому ти така нестерпна? Я не просила тебе рятувати мене, ні три дні тому, ні вперше як ти знайшла мене! Краще б ти мене покинула там! - всередині починав закипати гнів. Шкіра під пов'язками занила.
-Чого ж ти хочеш невдячне дівчисько? - вона з цікавістю поглянула на мене.
-Я просто хочу нормального життя, а не бути твоєю служанкою! Мене вже нудить від полювання та важкої роботи. А ще мене нудить від тебе! - слова вилетіли з моїх вуст, можливо я і пошкодою що сказала їх, але вже було запізно. В очах Сильвії на мить прослизнула печаль, а може мені просто здалось...
-Я виконаю твоє бажання. Через два дні відправляємось в Королівство каменю. Відтепер ти будеш вільна. - крижаним тоном відповіла вона.

****

Ніч була ясною. Місяць сяяв поміж верхівок стародавніх ялин і кедрів. Давно я вже не бачила такого зоряного неба. Сніг виблискував наче хтось розсипав по лісу тисячі коштовних камінців. Стежка була майже вся припорошена снігом, той хто не знав про її існування, легко міг загубитись в хащах, де вже чекали на свою вечерю хижі звірі чи щось навіть страшніше. Старий, гнідий кінь спіткнувся, й у возі жалібно дзвякнули скляночки з ліками та зіллям. Скоро буде Зимове сонцестояння. В цей день люди опівночі збираються на площах, святкують, моляться та просять Богинь подарувати гарний врожай в наступному році. З усіх людських земель приїжджали менестрелі, бродячі цирки й торговці, які продавали різну всячину, починаючи від молодого цьогорічного вина та пухкої випічки, закінчуючи забороненою зброєю та магічними речами. Також це було святом для волоцюг та злодюжок, які завжди товклись у натовпі в пошуках здобичі. Зазвичай, в цю ніч, ми з Сільвією продавали зілля, та хутро, що я здобувала протягом осені. Багато молоденьких дівчат, в гарних кожушках з шовковою вишивкою товпились біля нашого возика. Авжеж, приворотне зілля Лісної відьми мало гарний попит, та й були інші речі: зілля від похмілля, небажаної вагітності чи для перевиховання гулящого чоловіка. Я завжди любила спостерігати за людьми, що товпилися біля прилавків. Але Сильвія мене ніколи не відпускала порозважатись, чи хоча б подивитись на вистави магів вогню та послухати балади бродячих музикантів... Як тільки закінчувались наші товари, ми швиденько купували необхідні речі, та відправлялись назад. Інколи відьма залишала мене торгувати наодинці, а сама зникала на деякий час. На цей рахунок я мала пару думок. Можливо вона мала таємних клієнтів, яким збувала отруту? Чи навіть були замовники в Кам'яному замку? Одного разу я бачила, як вона зникла в натовпі з жінкою зі свити королеви. Цікаво, що королівським особам було потрібно? Та спробувати довідатись про відповіді на ці питання, не мало сенсу, все одно відьма проігнорує мене.
Цей світ такий великий та цікавий, а все своє життя я провела у лісі, наче дикунка... Та й виглядала я не краще: довге, чорне волосся, яке частенько вибивалося з коси, занадто худорляве тіло наче у хлопчиська, бліда шкіра, навіть влітку, прямий ніс та тонкі вуста. З одягу можна було тільки посміятись, одне лахміття. Я завжди таємно заздрила дівчатам які жили в замку. В них завжди були гарні, шовкові сукні, прикраси з золота чи срібла, які виблискували на сонці. Навіть взимку, в кожушках з хутром вони виглядали тендітно. Я зі сумом поглянула на свої огрубілі від тяжкої праці долоні, як же мені було далеко до тих леді... Але тепер я вільна. Страх почав зав'язувати нутрощі в тугий вузол. Що ж я буду робити далі? Як вижити самій? Думки роїлись в голові.
-Привал, потрібно перепочити.- сказала Сильвія, злізаючи з воза. Неподалік була невеличка галявина, ми й раніше зупинялись тут. Швидко діставши потрібні речі, та розвівши вогонь, який завдяки зіллю міг довго горіти та не гаснути навіть з намоклими дровами. Відправивши казанок зі снігом на вогнище, я стала спостерігати за вогнем. Червоні язики, неначе танцювали свій таємний танець, підіймаючись вгору й вниз і нашіптували невідомі слова. Вогонь завжди приваблював мене. За спиною скрипнув сніг, відьма підійшла та простягнула свої руки на зустріч теплу. Після сварки, ми майже не розмовляли, лишень перекинулись парою слів. Погляд Сильвії був відсутнім, неначе щось глибоко в душі турбувало її.
- Я маю сказати тобі дещо...- майже прошепотіла вона. - Ти можеш ображатись або навіть ненавидіти мене, але у всього є свої причини та наслідки.- відьма поглянула мені в очі.- Скоро наші шляхи розійдуться і ми скоріше за все більше не зустрінемось. Але цей час, що я провела з тобою, був дорогоцінним для мене, не зважаючи на все що трапилось. - в її очах заблищали сльози. Я від подиву затамувала подих, не це я розраховувала почути від неї. Зазвичай на холодну, зарозумілу відьму це було не схоже. Вона потягнулася до своєї сумки.  - Це належить тобі.                                        - Що це?- мій голос тремтів. - Завдяки цьому ти зможеш дізнатись хто ти є насправді. В ту ніч, коли я тебе знайшла, ці речі були з тобою. - в її долоні сяяли сріблястий браслет та кільце з дивним каменем. Я простягла свою руку, холодний метал неначе пронизав електричним струмом все тіло. Це точно магічні речі... Але як вони пов'язані зі мною? Та я вже відчувала, як все моє нутро тягнеться до них. Напруживши свою пам'ять, голову стиснув біль. Як і раніше, нічого... Ніяких спогадів...