Глава 1

Арета відкрила очі, сон все одно не йшов, за дерев'яним вікном завивав вітер. Як же їй остогидла ця зима і холод... Закутавшись щільніше у хутро, вона потягнулась і в м'язах розлився біль. Могла б вже і звикнути. У великій глиняній печі потріскував вогонь, поглинаючи останнє самотнє поліно. Тихенько скрипнули двері й ввійшла Сільвія. Ця жінка завжди мене дивувала, вона була гарною і стрункою, а її сріблясте волосся було, наче поціловане місяцем. Очі, кольору хвої і погляд, який пронизував до самих кісток. Роки були не підвладні над нею, напевно вона прожила не одне століття, але я так і не розуміла для неї це стало подарунком долі чи страшним прокляттям.
- Вставай! Скільки можна валятись? Ранкова зірка скоро згасне.- вона скинула свій плащ з хутра лисиці й прийнялася за свої трави та сухоцвіти, що були розвішані по всій хижі. Перетираючи зілля в ступі вона кинула злостивий погляд на мене. Доброю ця жінка точно не була.

- Дрова вже є, я вчора попіклувалась про це.-  і наче на підтвердження цьому, я поглянула на свої огрубілі руки, всі в скалках і мозолях. Майже весь день я рубала дрова. Сільвія завжди спихала хатні справи на мої плечі.

- А їсти що ми будемо? Знову білку впіймаєш? Чи якійсь бідолазі пташці шию скрутиш? - не відволікаючись від своєї справи прощебетала вона. Іноді мені хотілось придушити її, лісну відьму не так уже легко вбити. Ця жінка не була моєю матір'ю, як вона знайшла мене, ніколи не розповідала, лишень проронила пару слів, про те що, мабуть, люди підкинули їй цю помираючу невдаху. Спогадів до 6 років я не мала. Скільки не намагалася продертись скрізь хащі розуму, тільки натрапляла на невидиму стіну і починала боліти голова. А може то й на краще, якщо мене викинули наче тварину помирати в лісі. Я встала і хутчіше накинула свій пошарпаний одяг. Можливо коли ми відправимося у селище, я зможу умовити її придбати трішки шерсті та ниток і змайструвати собі щось новеньке. Швиденько вмившись зачерпнувши льодяної води з лохані я почала заплітати своє чорне, довге волосся.

- Завдяки мені ми маємо хоч якусь їжу. Я давно вже не натрапляла на слід оленів чи дикого кабана. Наші припаси скоро закінчаться, що тоді будемо робити?

- Вже закінчились, - вона повільно відклала ступу і зсипала все у мішечок - Ти можеш уполювати вовка чи навіть гірського лева, їх шкури зросли в ціні. Буде хоч якась користь з тебе, а то тягаєш різних щурів. Але це не до снаги такій слабачці. Якщо навіть вони тебе зцапають, я не дуже засмучусь, буде менше витрат. - посміхнулась вона. Злість повільно поповзла по моїм венам. Я доведу цій зарозумілій, егоїстичній відьмі, чого варта. Схопивши свій старенький кожух, я вибігла надвір і гримнула дверима, ржаві петлі жалібно скрипнули, наче благаючи мене не покидати дім, але було вже пізно. Мене зустрів холодний зимовий ранок.                                               ****
Я сиділа на широкій гілляці старого дуба, а сніг припорошував волосся. Гнів давно вже згаснув, крижаний вітер і сніг вибив весь мій запал. І навіщо я повелася на слова Сільвії? Це було вже не вперше, але чого я від неї чекала? Вона лишень зголосилася мене взяти до себе, а не бути сім'єю, та все одно, хоча яким би стервом вона не була, це була єдина людина, котра мене не покинула, навіть якщо їй і є якась з цього вигода. Я ще раз поглянула на широку галявину, що простилалась переді мною, там на здоровому, покритому мохом валуні, припорошений снігом лежав здоровий кріль, а з черева сочилася кров. Якщо мій план спрацює, то скоро з'являться вовки, чи хоча б лисиця. Я не можу повернутися без здобичі, а тим паче з задубілим кроликом.
Вдалині виднівся гірський хребет. Ходять легенди, що там, в глибині гір, в морозних печерах живе Гамаюн, і слова виринули з пам'яті.
" Десь далеко в морозних горах,
Живе істота жінка-птах,
Тим хто чистий серцем,
Пісні вона співає,
А для інших сіє жах.
Лишень вона розкаже правду,
Майбутнє, долю і про всі світи.
А якщо душа твоя обнизана пітьмою,
Пазурі устромить в шию, і не зможеш ти втекти."
Ходили плітки, що ніхто ще не зміг повернутися живим... Тиша неначе проковтнула ліс, навіть граки замовкли.
 Зненацька хруснула гілка і хтось промайнув поміж дерев. Занімівши від холоду пальці, міцно натягнули стрілу, закладену у тятиву лука. Величавий білий олень вистрибнув на галявину. На красивій, сріблястій шкірі розповзалась багряна пляма. Я затамувала подих. За ним гнався велетенський гірний лев, який збавляв свій темп. Кішка наче знала, що її здобич вже приречена. Можливо мені треба почекати поки хижак уб'є свою жертву? З цієї відстані я зможу поцілити навіть в обох... Олень зупинився біля валуна з кроликом, втягнувши ніздрями повітря, і раптом поглянув на мене. В його очах я прочитала страх і покору перед неминучим. Ці очі, кольору розплавленого золота, не могли належати тварині. То був фейрі. Страх скував горло. "Врятуй його, врятуй" неначе тихенький голос нашіптував мені. Гірний лев вже приготувався до стрибка. В цей момент мої пальці розтиснулись, і галявину пронизав свист. Я влучила у ціль. Стріла стирчала у череві звіра. Дикий рокіт пролунав галявиною, але хижак навіть не думав здаватись. Моя стріла лишень пробудила його лють. Він підвівся й озирнувся на мене. Моя кров застигла в жилах. Тремтячими пальцями, швиденько прицілившись, я випустила ще одну стрілу. Наче сприйнявши це сигнал до дії, олень не гаючи часу встромив свої роги в тіло кішки. Білий сніг окропила кров.
 Туша була нестерпно важкою, витрачаючи останні сили я тягла її лісом. Скоро сяде сонце і стане холодніше. Мороз в цих краях був суворим. Великий грак, сидячи на гілці спостерігав за моїми потугами, напевно чекаючи коли нарешті  зможе поласувати кішкою, а може навіть і мною. Зупинившись на мить, я розтирала свої задубілі долоні. М'язи пронизав гострий біль. Вдалині вже виднілася цівка диму і світло у вікні. До хижі залишалося ще зовсім трішки... Але тіло відмовлялося рухатись далі. Коліна підігнулись і я впала. Сніг тихенько падав на обморожене обличчя та вкривав своєю білою ковдрою моє тіло. Біль вщухав... Хотілося спати. Нічого не трапиться, якщо трішки перепочину... Вітер завивав колискову. Повільно заплющивши очі, я провалилась у пітьму.