Пролог

Залишилося лише пів години до заходу сонця. Гілляки та хвоя хрустіли під ногами, чорні хмари, як крила стародавнього грака нависли над лісом. Скоро почнеться снігопад. Я знайду її, зовсім скоро, вона повинна бути тут. В котрий раз я намагаюся врятувати її, але цей раз останній, в мене залишився лише один шанс. Чим далі я занурююсь в цей ліс, тим темрява все більше поглинає дерева і мене, білі пластівці снігу тихо падають на землю, стоїть мертва тиша, скоро все поглине біла хуртовина, але мені не зимно, такі як я не відчувають холод... Століттями моє тіло не знало холоду, створіння з мого світу, мої піддані не знають цих відчуттів. Принц темряви й пітьми, так його кликав народ фейрі. Чорне волосся падало на могутні плечі воїна, а очі нагадували зоряне небо, ці очі бачили достатньо жаху і лякали кожного хто хоч раз наважиться зазирнути в них. Пітьма і біль завжди були його союзниками. 

 Вдалині, за величезними стовпами ялин, на галявині видніється хатинка лісника, маленька дівчинка стоїть на ґанку і ловить долонями сніжинки. Червоне, наче витримане вино волосся обрамляє її обличчя закутане у вовче хутро. Я знайшов її й в грудях щось стиснулось. Я знайшов її першим, але раптом ліс пронизав відчайдушний жіночий крик. Я поспішаю, гілля січе та дряпає моє обличчя, ще трохи... Велетенський вовк вийшов з хатини, з його пащі стікає кров і висить тендітна жіноча рука, дівчинка обертається, із-за дому вибігає чоловік з сокирою, але йому не вистояти проти цього звіра... Маленьке обличчя наповненого жаху забарвлюється в багряний колір, колір крові її батька.Я вже був майже у цілі й направив всю свою силу, щоб відкрити портал, моя магія була хаотичною і нестримною, чорним клубком летіла до дівчинки. І тут перевертень заніс свою величезну лапу над нею, вона поглянула на мене і посміхалась, ще секунду і її кров багряними ріками потекла по спині, на якій з'явився велетенський поріз від кігтів тої тварюки. Ще мить і моя магія огорнула їх, і вони з перевертнем зникли. Я прирік її на смерть... Думки сталевими кігтями шматували мій розум. Навіть якщо вони перенеслись далеко, їй не вижити від втрати крові й та тварюка закінчить свою справу... Я спізнився, знову. Я прирік її на смерть... Ліс пронизав чоловічий крик, навіть не крик, а нестримний тваринний рокіт, який погрожував зруйнувати весь цей клятий світ.