Розділ 3 . Сон у фіолетових хмарах

Мушка : 

Темрява була важкою і холодною. Вона пахла залізом і гірким пилом. Я намагалася бігти, але мої лапи грузли в чорному болоті, а в животі наче розпечене каміння перекочувалося.

​ - Білику! — кликала я свого старого друга. — Де ти? Тут темно!

​Але Білик не озивався. Натомість я почула інший голос. Глибокий, могутній, він ішов звідкись із самих надр землі.

— Не бійся, маленька. Альфа кличе тебе.

​Я підняла очі й побачила величезного срібного вовка. Він був як гора, а його хутро світилося, розганяючи тіні. Він дихнув на мене теплом, і чорне болото під моїми лапами почало перетворюватися на м'яку траву.

​А потім прийшло Воно.

​Зверху, прямо з неба, на мене почало опускатися фіолетове світло. Воно було схоже на теплу воду або на мамині руки, коли вона гладить мене за вушком. Це світло огортало мене, шар за шаром, створюючи міцну стіну. Темрява дряпала цю стіну зовні, але не могла пробитися.

​Аня... — промайнуло в моїх думках. Я відчула її запах — запах дому, спокою і тієї особливої магії, яку має тільки вона.

​Я відчула, як усередині мене розливається гірка рідина — ліки. Спочатку вони обпекли, але фіолетове світло Ані підхопило їх і перетворило на маленьких світлячків. Ці світлячки розлетілися по всьому моєму тілу, викусуючи отруту, наче набридливих бліх.

​Стало легше. Каміння в животі перетворилося на теплий пісок.

​Я почула шепіт. Він лоскотав мої вуха, як літній вітерець:

 - Живи... Дихай... Рости...

​Я відчула, що я не одна. Поруч зі мною стояла ще одна дівчинка — світла, як сонячний зайчик. Таня. Вона поклала руку мені на голову, і весь біль  остаточно зник.

​Я ще трохи посплю, — подумала я, згортаючись калачиком у теплому коконі своєї Провідниці. — Мені треба набратися сили, щоб ввечері знову лизнути її в ніс і сказати дякую.