Глава 2*

Досі вона вважала, що за віком лютий мороз, але коли глянула у вікно то здивувалася. На дворі все буяло зеленню, розцвіли кущі квітів, світило сонце, а небо було чисте та спокійне."І як таке може бути - у лісі люта зима, а тут тепле літо? Я ж не могла проспати всю зиму?" - подумала Зара.

Вірити про інші світи чи виміри її не хотілося, вона просто знала, що такого не буває, але те, що на дворі літо все-таки видавалося дивним. Та це, ніяк не засмучувало Зару, навпаки бажання якнайшвидше глянути на гарний сад з квітами, аж підіймався настрій.

Коли вона вийшла, до коридору, то ще більше здивувалась. В середині споруди, був настільки не звичний інтер'єр, як з середньовіччя: повністю кам'яні грубі стіни, на котрих висіли картини й портрети людей в гарному вбранні. Чоловічі портрети з мечами, та списами в руках, вони були вдягнутими в шати, мужньо стоячи біля коней. Жінки в пишних сукнях, з масивними прекрасними на шиї, схожі на титуловані дорогоцінності. Продовжуючи йти широкими коридорами, де заблукати було дуже легко, особливо для неї - чужої людини. Вона бачила все більше гарних картин, що прикрашали сірі стіни, від них Зара, з захопленням затримувала повітря, розглядаючи кольорові малюнки. Зара дійшла до входу, що знаходився у підвалі. Дерев'яні міцні двері, були зачинені на залізний засув, і замкнуті на колодку Дівчина обережно спустилася вузькими сходами. Коли вона, блищи глянула на замок дверей, то побачила, що двері не замкнуті, а колодка відкрита без ключів. Зара з легкістю відчинила рипучі двері, обережно заглянувши туди, вона увійшла до середини. Тут було тихо, Зара гукнула, та ніхто не відповідав. Йдучи у глиб кімнати, відчувався запах фарб, і вина. У приміщенні знаходилися високі стелажі, накриті білими простирадлами, які щось приховували. На підлозі теж стояло багато картин спертими на стіну, вони були не закінченими, або просто зіпсованими, ніби навмисне пошматовані, чи перекреслені чорною фарбою. Зара відкрила край простирадла, де на дерев'яному стелажі стояла велика рама, майже найбільша серед всіх. На ній визирнув малюнок. Спочатку показалася жіноча рука і шматок голубого плаття. Зара повністю хотіла відкинути тканину, і глянути на картину, та раптом почула скрегіт по підлозі. Кроки, що наближалися, нагадували кроки імператора. Вона гайнула в кінець кімнати й сховалася між стелажами, на місці вклякнула на коліна і від страху стулила плечі. За мить до кімнати увійшов імператор, він спинився у проймі входу і продовжив наближатися до картини, саме до тієї на яку хотіла глянути Зара. Тут дівчина мало не вмерла, край тканини лишився відкинутий, вона не встигла назад прикрити картину. Чоловік цокав залізною ногою, аж стогнала підлога від шморгання. Він доторкнувся до білого простирадла, що висіло на картині, і зупинився, різко повернувши голову в напрямку де сховалася Зара. Від несподіванки й переляку вона заточилася назад і впала на спину. Шматок тканини заплутався на руці й накрив її повністю. 

Після гуркоту, імператор пішов на звук:

- Хто тут?! - вигукнув він.

- Я, я Зара — тихо відповіла, намагаючись звільнитися від тканини.

- Закрий очі! - наказав він.

І за лічені секунди вже стояв біля неї. Зара міцно зажмурила очі й прикрила лице ліктем.

- Що ти тут робиш?

Імператор розмовляв суворо, від його голосу, тіло починало морозити, а думки плутались.

- Я нічого не чіпала, нічого не бачила, я просто йшла на вулицю, а тут ця кімната. Вона була відчинена і я увійшла — від хвилювання пересохло в горлі, і вона часто робила сухі ковтки.

- Ти стежиш за мною?

- Ні, ні, ви що. Я ні за ким не стежу, просто тут гарні картини. Будь ласка, не вбивайте мене!

Він взяв її за ліктя, яким вона прикривала лице, і підняв з підлоги. Зара стояла побіліла як тканина, що звисала з картини, біля її плеча. Вона досі тримала закритими очі, й повернута лицем в сторону.

- Очі не розплющуй!

Від його голосу в неї аж підскочили плечі. Надалі він стояв мовчки, та розглядав її. Зара відчувала на собі його нестерпний трепетний подих. Імператор поступово, з кожного свого пальця руки, стягував оксамитову рукавицю, а потім як легкий вітер, провів нею по шиї Зари. Від його доторку, вона затамувала дихання, і ще дужче стулила очі.

- Відпустіть мене, я справді нічого не бачила.

- Якщо хто кого й може вбити Заро... То це ти мене. Іди, тільки не оглядайся назад.

Імператор швидко став в бік до неї спиною. Зара відкрила очі та негайно вибігла з кімнати до коридору. Серце настільки калатало, що дихання стало важким, вона підійшла до вікна і руками сперлася до підвіконня, аби заспокоїтись і прийти до тями.