Глава 1*

Сніг падав. Стежку замело. Мороз лютував і робився дужим. Дівчина стояла у лісі під високим деревом. Від холоду вона тупотіла ніжками на місці, і ротом зігрівала долоні та пальці, що задубіли. Дороги були засніжені. Сильний мороз з вітром кусали лице, вона з кожним разом відчувала як мерзне більше. Свідомість помалу мутніла, думки робилося важчими, майже клонило в сон, її блакитні очі зробилися мов блискуча крига, що потроху тане. Дівчина нічого не пам'ятала: ні хто вона, звідки, як тут опинилася, ні навіть свого імені. Зараз хотілося тільки тепла, бо змерзла вона до самих кісток. Вдягнена не по погоді, в осінню куртку, джинси без колготок, та кросівки, що вже промокли, до тонких панчіх.

 Куски снігу липли на одяг. Лице дівчини застигло і покрилося місцями білим інеєм. Якби її хтось тут побачив то точно вирішив, що то засніжене опудало. Вологе, русе волосся, розпалося по лиці. Дрібні волосини примерзли до шкіри, а кінчик носа посинів, так само як губи, тільки щоки буяли червоним кольором. 

Від холоду пальці ніг та рук боліли, ще трохи й вона зовсім перестане їх відчувати. А ще боліла голова, тупий біль гупав у скронях. Неспроможна більше топтатися на місці, дівчина зробила крок і впала. Голова перестала геть думати й вона втратила свідомість.

Далі ніби все перетворилося на мариво. Дівчина ледь розплющила очі. Лежала вона вже на ліжку, і коли спробувала відірвати голову від подушки, то відчула як м'язи шиї дуже боліли. Дихати було важко, з кожним ковтком повітря, легені свистіли, а тіло вібрувало, та аби як холодно вже не було.

 Де тепер вона могла опинитися, і скільки минуло часу від її непритомного стану, дівчина не мала й гадки. Перед нею тільки повстав не чіткий образ жінки, що поралась біля неї. На чолі лежала волога тканина. Жінка піднесла до її рота якийсь напій, і коли вона зробила перший ковток, то скривила лице. Те пійло було гіркувате та гостре, немовби вона з'їла цілу голівку часнику. Незнайомка спитала ім'я, але дівчина настільки була змерзла в лісі, що нею ще досі трясло, бо мороз виходив з тіла. Вона повністю спітніла, ніби хтось пролив чайник з водою, і коли спробувала щось вимовити, то навіть не розуміла того що каже:

- Ззз, — за-ра — безсило відказала вона геть тихо, клацнувши зубами.

Жінка нахилилася до неї вухом, уважно спостерігаючи за її губами. 

- За — Ра — Знову повторила ледь притомна дівчина, і далі без пам'яті заснула.

Доглядальниця в котре змінила вологий компрес на голові дівчини, в якої був жар. Жінка вдивлялася на бліде личко і полотняні потріскані губи, вона підсунула її ковдру трохи вище, і втягнувши жадібно повітря, вийшла з кімнати. Жінка взяла велику, алюмінієву миску з водою перед себе, і поспішила кудись дрібним ходом коротких ніжок, які ледь виглядали з під довгої спідниці, вона була чимось схвильована і коли минула пару довгих коридорів то увійшла до комірчини де зберігалося всіляке зілля. Сушене зілля складене в пучки, висіло прив'язаним до дерев'яних балок. Вона розглядала лікувальні трави та думала яке саме потрібно підібрати, щоб приготувати новий напій. Стан дівчини, дуже хвилював особливо легені, бо дихала вона важко, тому могло бути запалення, а це ускладнювало ситуацію.

 Хтось майже слідом увійшов за нею.

- Як вона, її краще? - спитала жінка що увійшла.

- Вона ще дуже слабка, думаю дівчина нічого не пам'ятає, і навіть гадає що у своєму світі.

- Може її і не потрібно нічого пригадувати... Як її звати, і за стільки днів її стан поліпшиться?

- Настільки я зрозуміла звати її Зара. А чи дівчині покращає, я не можу сказати. Та думаю, якщо все мине без ускладнень, то за пару днів.

- Ти відповідаєш за неї, і сподіваюся зробиш все аби її стало краще.

- Звичайно пані, не хвилюйтеся.

Після короткої розмови, жінки розійшлися.

З кожним днем дівчині робилося краще, вона не рахувала ні днів, а ні годин що минали, і досі нічого не пам'ятала, здавалося що часу пройшло не мало, відколи вона пробувала тут. До неї приходили різні жінки й по черзі доглядали, одну з котрих дівчина запам'ятала найбільше, ще з першої їхнього зустрічі, саме ця пані була біля неї і змінювала компреси, звали не молоду жінку — Іларія, можливо вона була головна над рештою служниць, бо зверталися до неї "Пані Іларія", і всі слухали її вказівок.

Жінка міцної статури, круглолиця, з хвилястим, русим волоссям складеним на голові у пишну ґулю, з пасмами сивини. Одягнута у малинове крислате плаття з довгим рукавом.

До дівчини, всі жінки зверталися за якимось дивним іменем "Зара". Та вона не заперечувала, хоч чомусь відчувала що це ім'я, її не належить, якось воно звучало надто твердо для її вух. 

Досить слабка Зара дрімала в ліжку. Тепер дівчина сама подумки себе називала так, звикаючи до цього імені, і подій що відбувалися навкруг неї. Раптом до її спальні увійшли дві жінки, вони почали прибирання. Під час роботи жінки між собою розмовляли, бувши певні що Зара міцно спить:

- В пророцтві написано, що тільки справжнє кохання може врятувати. Можливо вона та сама дівчина що його покохає?.

- Ні, точно не вона — відповіла інша, — ти бачиш її? Марна якась, бліда...

- Але гарна!

- Ну, гарна, тільки марно це все. Наш пан може і закохається, а дівчина, хіба злякається до смерті. Всі попередні красуні втекли. І ця, втече так само. А часу так мало...

Одна з них з гіркотою перевила подих, ніби втратила останню надію на порятунок.

- Так, швидко прибираймо і пішли, а то пані Одарка розсердиться. І досить про це, а то, хто почує.

Коли в кімнаті стало тихо і вона залишилася сама, то могла спокійно розплющити очі. Підслухана нею розмова служниць, трохи насторожила, особливо про якесь дивне "Пророцтво", де сказано про дівчину що має закохатися в їхнього "пана". Та поки Зара нічого не пам'ятала і відчувала себе у безпеці. Вона ні в кого, нічого не розпитувала, взагалі її деколи здавалося що це затяжне мариво яке скоро скінчиться, і вона прокинеться від цього не зрозумілого сну.