Глава 8

Зара раптом прокинулася. Прокинулась дуже рано, бо згадала все своє минуле життя - справжнє життя, ще навіть сонце не з'явилося над горизонтом, тільки помаранчеве світло показалося над густими пагорбами.
Евіл спав у кріслі спершись на долоню, вона збентежено дивилася на чоловічі лінії обличчя, дівчина пригадала повне своє ім'я - Софія Вікторіз, у неї справді є наречений, є друзі, знайомі, та заможна родина, вона не живе у злиднях як гадала скоріше, а навпаки у її батька є власний ресторан і готельний комплекс, названий їхнім прізвищем "VIKTORIZ". Всі пазли складалися у повну картину і тепер, вона про себе знала все.

Спогади Софії. Наша реальність.
Був 2012 рік.
Наталія - найкраща подруга Софії.

Тут де жила Наталя, відбувалося щось дивне, у їхньому лісі безслідно пропадали люди, або їх хтось викрадав, принаймні чутки водилися по селу різні, Наталя виросла реалістом, певною мірою, вона вважала себе розумнішою за інших сільських дівчат, і завжди мріяла перебратися жити до міста, де більше можливостей, більше розваг, і можна забути про своє вбоге життя.
Дівчині так хотілося жити краще, одягати модний одяг, зустрічатися з гарними освіченими хлопцями, з хорошої сім'ї, бо тут в маленькому селищі, хлопці здавалися іншими, брутальними телепнями, яким важливо знайти хорошу компанію і до ранку впиватися горілки, та літрами пити пиво, а її хотілося романтики, живих емоцій, а це маленьке село не могло дати цього.

Жилося Наталці, тут не легко, багато тутешніх жителів знали про давню як світ легенду, і вірили в неї.
Наталка також не раз чула міфічні розповіді від бабусі, і навіть від друзів, своїх ровесників, здебільшого мешканці села пов'язували зникнення людей з сільським лісом, може він і викликав деякі підозри, наприклад тим що цілий рік в лісі, було надто холодно, але для себе Наталя пояснювала це тим, що ліс був дуже густим, аби туди потрапляло достатньо сонячного світла.
В легенді котру всі тут так любили, і переказували покоління в покоління, розповідалося про молодого володаря Арсена, що надто пишався своєю вродою, яку дарувала сама природа: рельєфне тіло, широкі плечі, високий стан, пухкі губи, чорняве волосся, і впевнений, самозакоханий погляд.
Природа дарувала не тільки красу, але й силу та гострий розум.
Арсен міг обрати будь-яку красуню, зі свої імперії, і одружитися з нею.
Та одруження, ніяк не входило до планів молодого Імператора, "Одна ніч втіх", і дівчина набридала.

Він не думав про наслідки, не думав про душевний біль дівчини, яку відпускав вже на ранок, з дарованою прикрасою на пам'ять, або жменею золотих монет, як плата за проведений вечір. 
І так би тривало дуже довго, до поки у нього не закохалася молода чародійка, неймовірно гарна та хитра, єдина дочка "Дракона", що мала вспадкувати батькові володіння.
Та навіть чари не змогли підкорити серце молодого володаря, він так само залишив чародійку і за те її батько викликав його двобій.
Дракон добре провчив Арсена, у не рівні сутечці, він не став вбивати його, а тільки трохи скалічив, і забрав те чим так пишався молодий Імператор, його красу.
Наславши на Арсена прокляття. Дракон йому сказав - " Зватися ім'я тепер твоє буде Евіл (Evil) - що означає злий. Я поступово перетворю твоє серце на камінь, ти забудеш про всі людські відчуття. Тільки взаємне кохання, тебе зможе врятувати, і повернути твою сутність, але не вроду, а якщо закохаєшся не взаємно, то відразу помреш, прирікаючи твоїх людей на вічні страждання.Часу залишаю тобі не багато, бо як у твоїх грудях застукає повністю кам'яна брила, тоді вже ніщо не зможе тебе врятувати, ти Евіле станеш володарем Зла, назавжди! ".
Від тоді серце молодого чоловіка, з кожним роком кам'яніло, він потроху перетворювався на безжального звіра з новим ім'ям - Евіл.
Страх закохатися не взаємно, і приректи свій народ на вічні страждання, був більшим за смерть, тому Евіл видав наказ, щоб всіх вродливих жінок вивезли з країни, і щоб ні одна людська душа не могла проникнути до його володінь, тому він насадив густий ліс, і за допомогою магії, дав вічний сніг та мороз, що лютував завірюхою.

Для Наталі це було гарна придумана історія, і ніяк не правда.
Після закінчення школи, як її виповнилося вісімнадцять, Наталія відразу вирішила поїхати до міста і знайти роботу, аби мати змогу заробити на навчання, давня мрія стати лікарем, могла ніколи не здійснитися, проте у місті жив її старий дядько Максим Макаренко, і хоч статків він не нажив, за тридцять років служби в поліції, але двох кімнатна квартира, в центрі міста, за вислугу років, старому майорові у відставці, дісталася, тому з житлом поки проблем не було.

Дядько жив сам не мавши дітей, а дружина давно померла, тому самотній старий, навіть зрадів своїй племінниці, і з охотою допомагав знайти роботу, хоч з роботою тут було важкувато.
Без вищої освіти, могла бути хіба вакансія прибиральниці, або посудомийки, такі перспективи дівчину не тішили, а постійні злидні дошкуляли.
Наталія соромилася свого імені, бо вважала його надто сільським, тому коли переїхала до дядька, попросила його називати себе "Настя" дівчина встидалася своїх батьків, які за все життя так нічого і не досягли, вона втомилася отримувати від них мізерні кошти для проживання в місті, в дома у селі, ріс ще малий братик, але сестринської любові у Наталі до меншого Сергійка не так і багато було, вона розуміла що для бідних родичів  часу ніколи не вистачало.

Настя багато міркувала над тим, чому так відбувається, вона гарна приваблива дівчина, навіть не дурна, ледве вирвалася з села, але досі не могла знайти хоч якусь пристойну роботу, щоб нарешті заробляти достатньо грошей, навіть струнка фігура далася її не легко.

Ще з малих років Настя попросила батьків, щоб її записали на шкільний гурток танців, і на диво мама віддала дівчину до шкільних гуртків.

Настя декілька разів на тиждень відвідувала кількагодинні тренування, праця дала свої результати вона стала, струнка довгонога красуня, густе темне волосся, воно в неї аж до лопаток, здебільшого зібране у хвіст, або заплетене в Мальвіну, карі оченята та тонкий прямий ніс.