Глава 7

Після того, як Евіл пішов, і луснув за собою дверима Зарі аж підскочили плечі, вона раптом усвідомила, що не хоче, щоб він зникав назавжди, і не хотіла казати тих жахливих слів, що вилетіли з рота самовільно, щось здавило груди та горло, а на очах показалися сльози, вона щойно зрозуміла, як сильно образила Евіла ось так просто, задарма. Маленький вогник в душі в раз розпалися великим полум'ям, і пік з середини кожну частинку тіла, аж не мож було втерпіти від того пекла, вона затримала долоню на роті та сильніше заплакала, її хотілося піти за ним, щоб вибачитись і все пояснити, сказати нарешті правду про його маму, хоч це могло бути небезпечно, на хвилину вона подумала що краще залишити все як є, і просто піти, та між бурею негативних емоцій замішалось ще одне почуття, якого вона не розуміла, а коли надходила бодай думка про це, то Зара намагалася приглушити її, не давати волі продовженню, щоб не думати над тим, в її душі серед неприязні, страху, відчуження до Евіла притаїлося ніжне почуття, воно не мало назви, але емоціями нагадувало як перед стрибком до прірви, коли серце вистрибує з грудей, пульс прискорений, повітря стає мало, а тіло робиться ватним, ці поривання душі переслідували її вже давно, а після їхнього поцілунку, загострилися ще сильніше. Зара сама ховала від себе нові почуття, так само як Евіл лице, за залізною маскою — жорстокості. Вона намагалася бути холодною і моментами байдужою, натомість почуття все більше проявлялося в її серці. Зара підійшла до дверей і спробувала відчинити, але вони були замкнутими, вона в думано глянула в бік вікна і підійшла до нього Зара побачила як її знайомий садівник Мартін порається в саду, дівчина відчинила шибку і покликала Мартіна, щоб чоловік підійшов.
Садівник глянув в боки обережно наближаючись, він спинився під її вікнами.

-Чим можу допомогти пані? - спитав обережно Садівник.

- Мартін, мені треба знайти Евіла.

Після цього старий чоловік опустив до низу голову, ніби від безсилля він розвернувся та пішов.
- Ви мені не допоможете? Я хочу йому дещо сказати, це важливо, допоможіть мені вибратися з кімнати — У слід відказала Зара.

Але Мартін продовжував іти  не звертаючи  уваги.
Зара зрозуміла що садівник не допоможе, від образи на саму себе, вона з сумом пішла до ліжка Зара впала на нього, втискаючись лицем у подушку, у її голові були лише його очі, у них так багато болю, розчарування та розпачу, вона сильніше обійняла подушку і відчула як з-під неї викотилась пляшечка з напоєм для пам'яті. Зара знову взявши її до рук і відкоркувавше  дерев'яний ковпак, підносячи пляшку до носа, легкий запах квітів звільнився з середини пляшечки, спокуса все пригадати робилася сильнішою, сподіваючись що нові спогади допоможуть забути про почуття до Евіла, вона без сумніву зробила пробний малий ковток, прозора в'язка рідина була терпкувата, але солодка. Зара віддалено подивилася на напій і випила все до кінця, легке помутніння прийшло до голови, кімната трохи пішла обертом Зара доторкнулася пальцями до скроні, широко розплющивши очі, на секунду заболіла голова, та вже за мить все минуло, і стало як скоріше.
Думка знайти Евіла, щоб поговорити не пропала, її просто хотілося скоріше побачити його, до початку її спогадів, бо інакше почуття вини ніколи не зникне.
Поки Зара не знала як вийти, вона нервово ходила по кімнаті, або іноді сідала на ліжко чи на стілець, щоб заспокоїтись, раптом у двері хтось просунув ключ і відімкнув замок, кроки що підійшли були легкими та тихими, вона з насторогою підкралася до дверей і відчинила їх, але в холі нікого не було, хтось відчинив двері й відразу зник. Зара глянула через вікно у коридорі, вона побачила як із центрального входу Замку вийшов Мартін, він направився до саду і знов почав стригти кущі ніби нічого не сталося.
Зара зрозуміла що садівник таки допоміг та відчинив двері, вона швидко пішла шукати Евіла.
Перше що спало на думку де міг бути Евіл це кімната з картинами, тому вона попрямувала саме туди, і коли спустилася сходами до кімнати то зраділа, двері на половину були відчинені Зара увійшла до середини, одразу відчувався запах акрилу та вина що поєдналися між собою, навкруги було все розкиданим, стелажі та картини валялися на підлозі, багато малюнків були пошматовані, або спотворені чорною фарбою, рами від картин лежали поламаними на підлозі, по кімнаті ніби пройшовся ураган і все знищив, вона підняла одну з робіт, раніше серед всіх картин цей малюнок виглядав найбільшим, розвернувши картину лицем Зара побліднула, на малюнку був її портрет, вона стояла у весь ріст вдягнута у блакитну розкішну сукню, на шиї висіло масивне намисто, але ліпше розгледіти прикрасу не вдалося, малюнок був зіпсований чорнилом, а деякі деталі були відірваними або розірвані на дрібні шматки, що валялися під ногами, пошматоване лице було геть знищеним, тільки губи залишалися неушкодженими, тепер вона зрозуміла хто автор цих всіх картин. Зара відчувала чужий біль серед всього безладу, вона настільки образила Евіла, навіть того не розуміючи, в малюку була викладена вся пристрасть, його любов, ніжність, він так мало проявляв до неї ніжності, а все що Евіл відчував насправді тепер знищено. Вона засмучено вийшла з майстерні, і впевнено йшла до кімнати Евіла, і коли майже наблизилась то побачила Іларію що повернулася з кімнати Евіла і зачинила двері на ключ Зара швидко сховалася за куток стіни, розуміючи що Евіла нема у кімнаті, він нікому не дозволяв заходити туди, навіть прислузі.
- Що ти тут шукаєш? Тобі не дозволено виходити з кімнати.
Жіночий голос за плечима налякав мало не до смерті Іларія таки побачила Зару та обійшла не помітно з заду.

- Нічого, я, я просто вийшла, хтось приходив до мене, але втік, от я і, і...

- І вирішила піти глянути аж в інше крило Замку? Що або кого ти шукаєш?.
В роті пересохло Зара не знала де ховатися від проникливих очей. Іларія запитально підняла брови з підозрою мружачи очима.

- Я хотіла побачити Евіла...