Глава 6

У лісі темному

За столом просторої їдальні, обідав Евіл разом з пані Одаркою, вона сиділа на порти, майже в центрі столу, жінка довго дивилася на сина,
мовчки звужуючи очі в роздумах, в її погляді як і в голові крутилося питання, її цікавив стан Евіла, останнім часом його здоров'я стало гіршим ніж раніше, жінка переживала, вона довго збиралася з думками, щоб наважитись сказати про свій план, навіть не хотілося їсти, тримаючи руку на виделці, вона стукала пальцями по столу, жінка глянула нервово до вікна, не в змозі стримати хвилювання, вона відсунула тарілку з їжею від себе, та відхилилася до спинки крісла. Евіл їв, він спокійно з під лоба, спостерігав за мамою, і просто терпляче чекав коли нарешті вона скаже те що так не дає її всидіти на місці. З рештою Одарка відштовхнулася від столу на кріслі, вона розвернулася в півкола до Евіла.

- Евіле мене хвилює твоє здоров'я.

- А мене мамо не хвилює, те, що хвилює тебе.
Після всього що сталося з Евілом, вона почала стежити за ним таємно, жінка навмисне шукала, або навіть викрадала, красивих дівчат, щоб закохати в них Евіла ретельно підготувавши дівчину до зустрічі з ним. Одарка все робила для того, щоб дівчата перші закохувалися в Евіла, та всі її спроби були невдалими, бо досі він сам не міг когось полюбити по справжньому. Насправді Евіл вже здогадувався про промисли мами, але подальшу долю тих дівчат яких відпускав, він не знав, вони раптово зникали, і спроби знову їх знайти були марними.

- Не смішно, я помітила що, після кожної розмови з тією дівчиною, тобі стає погано, ти щось приховуєш? - Спитала Одарка.

- Ти помітила, невже? А може, той кому ти наказуєш стежити за мною, помічає все?. Вони тобі доповідають про мене. Про найменший мій крок, тому сумніваюся що можу щось приховати.

Одарка піднялася з крісла і стала за плечима в Евіла, вона розіклала долоні на його плечях, розминаючи м'язи.
- Я просто хвилююся за тебе, і хочу, щоб все було як раніше.

- Мамо, як раніше не буде, ти забула, моє лице завжди залишиться таким потворним, я не поверну здорову ногу, і не зміню моє серце.

- Не кажи такого, ще можна дещо змінити, шанс є, я все придумала, вона може тебе полюбити.

- Не вигадуй, у мене давно нема ніяких шансів, ти знаєш, мені залишилося дуже мало, скоро моє серце перетвориться на камінь. Тобі ж все одно нічого не загрожує, ми вже про це говорили. І Як ти могла подумати що Зара мене може покохати, я сам не хочу, щоб вона страждала.
Одарка сильніший стиснула пальці на спині Евіла, вона не могла змиритися з тим що скоро станеться, найбільше її хотілося врятувати сина, і тут були доречні всякі способи, навіть підступні.

- Ти маєш її сказати що вона твоя наречена.

Евіл очманіло повернув обличчя до Одарки, в такі миті йому самому було страшно від задумів мами.
- Як, я можу таке сказати, це не можливо, вона напевно заручена, і скоро все пригадає.

- Ні, не пригадає, я наказала Іларії, щоб вона не давала її напій для повернення пам'яті, а навпаки щоб вона все забула, тобі треба сказати що наречений продав її за свої борги, а ти купив. Відчуття зради, і те що її обманули може зробити, що вона покохає тебе.

- Мамо! Ну нащо ти це робиш, я міг би вигадати будь-яку легенду, аби вона лишилася зі мною, але я нічого не зможу зробити, щоб вона покохала мене, нічого! Навіть ніякий напій, вже не поможе. Пізно, я однаково помру. І тепер ти пообіцяєш мені, що більше не будеш сунути носа куди не треба. Зара скоро піде з відси, а щодо пам'яті, я сам простежу, щоб Іларія більше не давала її ніяких напоїв.

Одарка завмерла на місці, вона відхилилася, від сина і присіла навшпиньки біля його ніг, в мить її ніби просвітило, і вона подумала що Евіл міг вже закохатися, жінка зустрілася з його очима і відвела погляд в бік, а потім знову широко глянула на нього, ніби була певна у здогадках.

- Ти, вже закохався?Евіле Відповідай! Ти любиш її?... Не можна!. Це через неї ти втрачаєш свідомість, ну чому? Ти хіба не знаєш що не взаємна любов вб'є. Це я винна, бо не прослідкувала, щоб ви не зустрічалися, і чого її знайшли, хай би змерзла в лісі. Скільки років я оберігала тебе, аби зараз в раз втратити.

- Замовкни! Мамо, заспокойся, ти починаєш сходити з розуму, уважно подивися на мене — Евіл відстави до переду свою хвору ногу, в залізному каркасі.
- Ні Зара, а ні інша дівчина, не полюби мене. Мені краще померти, поки я не перетворився на істоту що не знає жалю і тоді...

- Пане —
До зали увійшла служниця, яка щойно повернулася з кімнати Зари, — вибачте, але ви просили доповідати все про Зару.

- Почекай мене в коридорі, я вже йду? - наказав він.
Евіл відклав білу серветку в бік, він з гнівом подивився на стурбоване лице Одарки вона була біля його ніг руками держачи коліна, він ліктями сперся на боковини крісла, щоб піднятися, і на мить зупинився, а потім різко піднявся, та вийшов. В коридорі на нього чекала служниця. Він зачинив за собою двері.

- Пане Зара просила, щоб ви прийшли до неї.

- Це не можливо, чого вона хоче, казала?.

- Вона сказала що відмовляється від їжі та води.

- Що за маячна, дитячий садок якийсь, добре, я пізніше зайду до неї. Дякую можеш іти.

Зара стояла в кімнаті спертою до стіни, вона дивилася то на стелю то у вікно, переплівши перед собою руки. Вчорашній поцілунок досі був у голові, вона прокручувала що разу, той момент пристрасті. Обійнявши себе за плечі у спогадах Зара прикусила нижню губу, відхилившись шиєю до плеча. Її цікавила не тільки своя реальність, але й таємниці цього світу, бо якщо за межами цієї імперії сніг та мороз, тоді може таїтися ще щось.
Втікати поки було нікуди, її двері були замкнуті, а з вікна не вистрибнеш з такої висоти. Глибоко десь на підсвідомому рівні її хотілося, якомога швидше покинути це місце, і про все забути. І хай як вона там живе бідно, чи багато не важливо, в неї ж напевно мають бути рідні, друзі, знайомі які хвилюються, поки вона тут, а вона нічого не пам'ятає, навіть скільки насправді років, а з вигляду близько двадцяти двох, або двадцять років.
Зарі було підозрілим чому саме її вибрано, щоб закохатися в Евіла, на стінах замку, вона помітила картини, на них зображені гарні жінки, всі вони намальовані одною людиною, бо їхній стиль прописувався в кожній із них, навіть малюнки в її кімнаті також були створені тим самим автором. Тепер Зара хотіла сама знайти зайця і про все дізнатися,