Глава 5

Минулий день Зара намагалася мало виходити на двір, її хотілося с кимось поговорити, щоб дізнатися правду, і зрозуміти, що коїться з Евілом, може заєць правий і його серце перетворюється на камінь, безжальний та твердий. Тепер вона не могла нікому довіряти, навіть Іларії до якої відносилася добре, і вірила що жінка бажає її добра, але натомість, поїла незрозуміло чим. Зара зняла з пальця каблучку, довго розглядаючи, в надії що повернуться хоч якісь спогади, хоч одна зачіпка, бо все що її було відомо, це те що вона можливо заручина, далі Зара пригадала нещодавній сон в якому її наснився хлопець, спортивний, широкоплечий красунчик, з блакитними очима сірого відтінку, він кликав її й звертався, на ім'я Софія, дівчина задумалась і в голос промовила це ім'я "Софія", раптом в голові пролунав ще один жіночий голос, ніби дуже знайомий, та в момент спогаду, у двері хтось постукав, вона вже не чекала нікого, на дворі смеркало, раніше ніхто в таку годину не заходив. Увійшла молода служниця, в руках у неї був запалений свічник, дівчина попросила йти за нею, нічого не пояснюючи, певно хтось наказав мовчати, і не повідомляти подробиць, небезпеки від служниці не відчувалося тому Зара хоч і з насторогу, погодилась піти.
Слідом за дівчиною, вони йшли темними коридорами замку, круглі світильники на стінах були вимкнуті, скрізь було тихо і майже темно, тільки малий вогник свічки тремтів і освітлював шлях, дівчата зупинилися біля входу до якоїсь кімнати, служниця відчинила двері й попросила заходити, а сама зробила легкий уклін головою, пішла.Зара в раз аж зблідла, кому вона могла бути потрібна в таку пору, досі вона не знала всіх приміщень, тому ця кімната, видавалася потаємною як і все, в замку, міцні дерев'яні двері, з залізними боковинами та різьбленим малюнком, було важко розгледіти, але вже при вході відчувався запах вина, майже такий самий як в майстерні з картинами, Зара досі не знала кому належать ті малюнки, вони настільки живі й чуттєві, що їх намалювати могла тільки людина з глибокими ніжними почуттями. Трохи вагаючись, вона таки увійшла в повну темряву, і якби не місяць що світив у вікно, тоді б дівчина геть нічого не могла розгледіти, вона зупинилась на середині кімнати, тут було просторо та тихо, повністю голі стіни й жодного світильника, на вікнах висіли балахонові штори, біля великого ліжка стояв письмовий столик, а з іншого боку на всю бокову стіну кремезна шафа, на підлозі не було жодного килима чи доріжки, тільки самотня мармурова плитка в шахові послідовності світлих тонів.
- Сідай — відказав голос по заду з іншого краю кімнати.
І Зара почула як з темряви наближалися голосні кроки, скреготом по підлозі, вона вже зрозуміла що то Евіл, коли чоловік зупинилися по заду, майже в притик до спини, тоді холод пройшовся по її плечах, а шкіра покрилась дрібними пухирцями, Зара нерухомо стояла на місці, відчуття страху переповнило нутро, серце гупало в грудях як звук молоту у кузні, майже схожий на звук що видавали його черевики з залізною підошвою, при найменшому його руху. Зара навіть не насмілювалася повернути голову, вона стояла непохитно, і відчувала як долоні спітніли, а скроні від напруги натягнулися від його дихання в потилицю.

- Я можу і постояти — відказала вона.

Евіл обійшов її пів кола і зупинився на проти:

- Як хочеш. Вчора, ти дозволила собі до мене доторкнутися, і хотіла зняти мою маску, тому за це, будеш покарана.
На мить в її голові кімната пішла обертом, і ноги підкосило Зара боялася навіть уявити яке може чекати на неї покарання, шкіра покрилася холодним потом, вона мужньо стиснула вилиці й підняла підборіддя.
- Мене спалять?
- Ні
— Повісять?

- Ні! Що за варварські способи покарання?

- Хіба тут у вашому вимірі так не роблять?
- Якщо ти думаєш що наш вимір, то якесь далеко 18 століття Франції де було дозволено повішання, або підпал, тому що жінка відьма, то це не так, тут заборонене вбивство. І всі добре усвідомлені про вашу еволюцію, нові технології, тільки я не дозволяю цього. Тому інтернету чи мобільного зв'язку тут нема.

- Нууу, скажу що я вражена, взагалі то вбивство заборонено всюди, тільки мало хто того дотримується, але мені полегшило.

- Від завтрашнього дня тобі забороняється виходити зі своєї кімнати. І коли ти посидиш на одинці хоч три дні, нікуди не виходячи у повні тиші, то зрозумієш, що підпал, то надто просто.
Евіл говорив суворо, поставленим голосом як наказував. Зарі здалося що навіть до власних підданих, він так не звертається як до неї. Взагалі вона думала що нічого страшного не вчинили, аби її карали, тому не була згідною з таким рішенням Евіла.

- Ви хочете закрити мене в кімнаті на три дні, лише тому що я хотіла, побачити ваше обличчя?.

- Як будеш суперечити мені, тоді сидітимеш довше.

- О,о,о, дякую — скептично промовила вона, — я можу іти, ваше високосте?.

Зара спробувала покепкувати з його наказу, вона навіть зробила уклін головою як його піддані, та іронічно хмикнула, незадоволено повернувшись  до вікна.
Евіл відійшов і сів на проти, на велике м'яке крісло, схоже на трон, застелене вовняною тканиною, що сповзала аж до землі. Він виставив прямо хвору ногу, розіклавши руки на боковини крісла, його майже не було видно, тільки мускулисті ноги до пояса освітлював місяць, оксамитовою стяжкою світла.

- Не блазнюй і не спокушай мене, зробити те що мені не хотілося б. Бо три дні твого покарання, можуть минути не у твоїй кімнаті, а, наприклад у підвалі, або в темниці разом з в'язнями. І там ти зрозумієш мою добру волю.

З рештою Зара важко перевила подих, від цієї істоти можна було чекати чого завгодно, вірити що перед нею людина, було важко, його маска могла приховувати багато чого, тому випробовувати терпіння імператора Зара не стала, вона пішла до виходу, і коли відчинила двері то навіть не могла зробити крок, там було настільки темно та моторошно, ніби вона осліпла, місяць сховався за хмари, і жодної зірки на небі не світило. Вона повернулася на місці, і вхопилась за дверну ручку як єдину опору, попри свій страх перед Евілом за дверима ввижалося щось страшніше, в голові вона уявляла темних монстрів, або нереальних диких звірів, чи драконів, поки вона не могла зрозуміти на що схожі ті створіння з уяви, та вони видавалися небезпечніші за Евіла.
- Там, там дуже темно, ви можете позичити свічку, чи смолоскип?.