Глава 3

Спершись на, підвіконня, через вікно Зара побачила чоловіка що порався біля зелених кущів, він відірвався від роботи й махнув долонею до неї, аби дівчина спустилася до низу, але Зара лишень зніяковіло сколихнула плечима, і чоловік ніби зрозумів, сам прийшов по неї.
Старий чоловік був садівником, від нього пахло квітами, а в руках він тримав великі ножиці для догляду за газоном, худорлявий чоловік, сріблясте волосся, з пейсами до підборіддя, поморщеним лицем і добрими блакитними очима, він відразу посміхнувся Зарі, звали його Мартін.
Чоловік провів її до свого саду. Квітневий сад мав вигляд турботливо доглянутий, тут росли квіти які вона ще ніколи не бачила, нові приємні аромати з'єднувалися в повітрі, квітки настільки були дивовижні що вона навіть не могла порівняти їх з тими які колись знала, малі білі квіточки, мов горошини росли у густі зелені траві, на іншому подвір'ї, садівники стригли кущі самшиту та барвінку що буйно розцвів білявим суцвіттям, широка бетонна доріжка, що вела від входу замку і до залізної брами, обабіч неї стояли кам'яні, білі фігури, оголених чоловіків та жінок, рельєфні тіла поросли хвилястими дрібними трояндами червоного кольору. Зара любила приходити в цей сад і допомагати доглядати за рослинами, коли вона вирішила прогулятися між декоративних кущів, і залишилась на одинці, до неї підскочив білосніжний заєць з довгими вухами що сповзали за ним, аж по землі.
Зара присіла на почіпки, щоб погладити тваринку, але він миттю відстрибнув від неї, нібито злякався.

- Йди за мною.

Щось заговорило дитячим голосом, і Зара почала оглядатися, щоб зрозуміти хто її кличе.

- Ходи не бійся — знову хтось сказав.

Вона перестала роззиратися навкруги й спинила погляд на Зайцю що дивився на неї, і виставив свої двоє великих зубів, ніби у посмішці.
Зара виставила свій вказівний палець і направила спершу на зайця, а потім на себе.

- Я? - невпевнено спитала вона в білого вухатого створіння.

Та за мить повернула голову коли її покликав садівник і попросив допомогти. Зара знов глянула на місце де стояв заєць, та його вже там не було, він зник так раптово як і з'явився, тому вона вирішила що її просто все здалося, запевнивши себе що зайці не можуть розмовляти.

Ще одного ранку коли Зара тільки но розплющила очі Імператор знову стояв перед вікном повернутий плечима до неї, тримаючи руки за спиною, цього разу він був вдягнутий у вільну чорну сорочку заправлену в штани, схожі на вузькі чоловічі скіни, коротші черевики з залізною підошвою та залізним каркасом від долини аж до коліна, лівої ноги.
- Як ти спала, тобі вже краще? - спитав чоловік.

Та Зара не відповідала її зовсім не хотілося з ним розмовляти, особливо після їхньої першої зустрічі, від нього віяло холодом, таким самим як в лісі, коли вона змерзла, чогось людського в ньому не відчувалося, і хоч вона не бачила повністю його обличчя, чоловік вже не подобався її, як людина.
Зара подумала як він зміг прийти, що вона не почула тих дзвінких кроків, певно що міцно спала. І Чому він приходить до неї, саме тоді коли вона спить, якщо вона не приємна йому, так само як він її, і що за манера завжди стояти спиною, і ховати лице.
Після довгої тиші, він зрозумів що дівчина не збирається з ним розмовляти.

- Можеш не відповідати, я тільки прийшов сказати що Іларія буде приносити тобі спеціальну настоянку, щоб до тебе повернулася твоя пам'ять.

- Не люблю розмовляти з людиною коли вона стоїть до мене спиною.

Попри свою думку не розмовляти, Зара таки сказала те що було для неї не приємним.

- А хто сказав тобі що я людина. Вже багато років, як я не людина і майже забув що це. Ще трохи й моє серце геть стане кам'яним.

Зара, піднялася та сперлася до подушки на лікті, роззявивши рот, дівчині здалося ніби це жарт, або звичайна брехня, щоб її злякати.
Ще недавно попри образу вона вважала що розмовляє з хамовитим, проте гарним чоловіком, а зараз від думки, що це може бути якась істота, аж повітря застрягло в легенях і серце підскочило від страху.

- Хм, цікаво, ну що до серця то воно у вас вже закам'яніло. Але я не вірю в ці казки, не вірю в магію, чари. Взагалі де мій мобільний, там має бути номери людей яких я повинна знати, у вас є мережа?.

Імператор мовчки стояв і дивився у вікно.

- Добре, то ви не людина, а решта ваших підданих хто вони, а, а, а дайте вгадаю: перевертні, вовкулаки, а може вампіри? - сказала обурено вона — Чорт забирай, що коїться, чого ви мовчите! Ви хочете, щоб я повірила що знаходжуся в іншому світі?

Зара не витримала, вона встала з ліжка і зробила пару кроків до чоловіка, щоб почати обличчя.

- Стій! Залишайся на місці, кожен хто спробує побачити мене, помре! Думаю ти вже встигла помітити що на дворі літо, а не зима, і за такий короткий час від коли ти тут сніг раптом не міг розтанути — промовив Імператор.

Зара спинилася, затамувавши в грудях повітря, що застрягло і аж розривало легені.

- Послухайте, я не знаю що відбувається, може це казка, або я сплю. А може я вже померла і це моє позаземне життя?.

- Ти майже вгадала. Як тобі покращає, тоді тебе проведуть з відси, ти опинишся в тім самім лісі, а стежку сама знайдеш до дому однаково.

- Не зрозуміла...

- Така розумна людина не розуміє простого, якою дорогою ти б не пішла вона завжди виведе тебе до дому.

- Всі мене називають Зара, а як мені звертатися до вас?.

- А тобі не потрібно до мене звертатися.
Вона хотіла дізнатися його ім'я, але чоловік не любив багато розмовляти й поспішно пішов, знову шкатульгаючи на ногу.
Після розмови з Імператором вона вийшла на прогулянку ще досі Зара не досліджувала коридорами замку, особливо як натрапила на кімнату з картинами, тому її хотілося погуляти й розвідати що може таїтися в цих кам'яних стінах.
При дворі хто тут працював, були з виду людьми, і в те що вона могла опинитися в іншому вимірі чи світі, для Зари видавалося смішним і недоречним. Будь-які спроби вивідати, бо дай щось про це місце, або про їхнього володаря (саме так зверталися до імператора, хто служив йому), як всі припиняли з нею спілкуватися.
Пані Іларія, почала приносити настоянку для повернення пам'яті, та поки крім не чітких фрагментів в голові, ніяк не складалася суцільна історія про її життя.
Імператор приходив кожного ранку та вона досі не знала його ні його імені, а ні найменшої інформації про нього, тому Зара подумала цього разу не спати аж до ранку, до поки він до неї не прийде, цікавість побачити його повністю, а не тільки задню частину була сильніша за страх смерті, та й не вірила вона в це якщо побачить його, то помре, бо як інакше він спілкується з іншими, хіба що ходить боком, або прикривається руками.
"Невже досі його ніхто не бачив" - таких питань ставало в Зари все більше, і все таємне проявляло до себе цікавість. Вже наступного дня Зара не спала, аж до ранку, але ніхто не прийшов, Імператор наче знав про її наміри, і навмисне не прийшов.
Знову як перші промені освітили, кімнату Зара прокинулася і відчула запах квітів, вона піднялася спираючись спиною на подушку, імператор вже був, він постійно стояв повернутий до вікна, вона глянула на високу кришталеву вазу біля ліжка, в ній стояли квіти схожі на рози поєднані з орхідеями з білим та рожевим суцвіттям.