Серце під час бурі

Тінь

Максим ще кілька секунд дивився в той бік, де щойно стояла та дивна людина.

— Там точно хтось був… — тихо сказав він.

Вадим насупився.

— Ти впевнений?

— Так. Він дивився прямо на мене.

Вадим кинув погляд на дерева, але нічого підозрілого не помітив.

— Може, тобі просто здалося? Після всього цього… — він кивнув на рюкзак.

Максим хотів погодитися. Сказати, що це просто уява.

Але всередині щось підказувало інше.

— Ні… — прошепотів він. — Це було занадто реально.

Раптом пролунав шкільний дзвінок.

Гучний звук розірвав тишу, змусивши обох здригнутися.

— Нам треба йти, — сказав Вадим.

Максим кивнув, але перед тим як рушити, ще раз поглянув у той бік.

Порожньо.

Та відчуття чужого погляду нікуди не зникло.

Вони зайшли до школи разом із натовпом учнів. Шум коридорів, голоси, сміх — усе здавалося звичним.

Але для Максима світ уже змінився.

І десь у глибині душі він знав:

Ця тінь ще повернеться.

Сторінка-14

Подобається

#5340 в Любовні романи
#709 в Різне

Відредаговано: 17.03.2026