Серце під час бурі

Страх

Слова Вадима зависли в повітрі.

Максим відчув, як всередині щось стиснулося.

— Думаєш… хтось знає? — тихо запитав він.

Вадим знизав плечима, але його обличчя стало серйозним.

— Я не знаю. Але такі речі не залишаються таємницею надовго.

Максим машинально стиснув ремінь рюкзака.

Його погляд на мить ковзнув по шкільному двору.

Учні сміялися, розмовляли, хтось поспішав на уроки. Здавалося, усе було звичайним… але тепер це відчуття зникло.

— Може, ти й правий, — сказав Максим. — Але поки що про це знаємо тільки ми… і Настя.

Вадим нахилився трохи ближче.

— Саме тому потрібно бути максимально обережними.

Максим кивнув.

Та раптом він відчув дивне відчуття.

Наче хтось на нього дивиться.

Він різко обернувся.

На іншому кінці двору, біля старих дерев, стояла людина.

У темному одязі.

Вона не рухалася.

Просто стояла… і дивилася прямо на нього.

— Ти це бачиш? — тихо прошепотів Максим.

Вадим повернув голову.

— Кого?

Максим знову подивився в той бік.

Але там уже нікого не було.

Лише вітер гойдав гілки дерев.

Максим відчув, як по спині пробіг холод.

Можливо… вони вже не самі.

Сторінка-13

Подобається

#5340 в Любовні романи
#709 в Різне

Відредаговано: 17.03.2026