Серце під час бурі

Ціна слів

Максим повільно поклав телефон на стіл. У кімнаті знову стало тихо, лише дощ за вікном тихо шумів.

— Це справді працює… — сказав він майже пошепки.

Він подивився на записник так, ніби бачив його вперше. Звичайна темна обкладинка, трохи потерті кути, старі сторінки. Але тепер цей записник здавався чимось значно більшим.

— Максим… — тихо сказала Настя. — Ти розумієш, що це означає?

Він повільно кивнув.

— Я можу змінювати події… допомагати людям.

Настя похитала головою.

— Або нашкодити їм.

Ці слова зависли в повітрі.

Максим мовчки відкрив записник. Його погляд ковзнув по сторінках, де вже були написані кілька рядків.

Він відчував дивне відчуття — ніби кожне слово має вагу.

— Я буду обережним, — сказав він нарешті.

Настя підійшла ближче і тихо додала:

— Сподіваюсь.

У цей момент сильний вітер раптово вдарив у вікно. Скло здригнулося, і блискавка освітила кімнату.