Серце під час бурі

Неспокійна ніч

Блискавка на мить освітила кімнату. Тінь від штор ковзнула по стіні, і Максим на секунду завмер.

Дощ почав лити сильніше. Краплі швидко билися об скло, створюючи тихий, але наполегливий шум. Такі вечори Максим любив найбільше. У них було щось особливе — ніби сам світ на хвилину ставав тихішим.

Він знову опустив погляд на зошит.

— Колись я напишу справжню книгу… — тихо прошепотів він.

Максим почав писати нову історію. У ній герой знаходив старий загадковий предмет, який змінював його життя.

Максим навіть посміхнувся.

— Шкода, що в реальному житті такого не буває…

Раптом вітер різко вдарив у вікно. Скло тихо задрижало.

Максим підняв голову.

На мить йому здалося, що за вікном щось промайнуло.

Він примружився і вдивився в темряву, але нічого не побачив.

— Напевно, просто гілка… — сказав він сам до себе.

Та чомусь у середині з’явилося дивне відчуття. Наче ця ніч приховує щось більше, ніж просто бурю.

Сторінка-2