Розділ 11. Туманні здогади

Віжан вийшов на вулицю, вдихнув повітря на повні груди та замилувався біленькими хмарками. Дивно, якось раніше він ніколи не бачив їх пухнастих обрисів? Небо було над головою, а земля під ногами – тільки й по всьому. А виходить, що височінь глибока й синя? Репортер замріяно посміхнувся й натиснув виклик.

– Вітаю тебе, моя прекрасна Лілі! Я страшенно скучив і неймовірно тебе кохаю... – без тіні гордості випалив щасливець.

– Серденько моє, привіт! І я тебе блаженно кохаю. Я скучила так, що світло гасне. Мені погано без тебе, Жане!

– Царівно моя, а мені як без тебе тяжко! Та я придумаю щось і скоро буду поруч. Ось кажу, а сам дихати не можу, бо навкруги бачу лише тебе.

Далі вони згадували щось дуже особисте й треба ж бути хоч трішки вихованими, щоб не підслуховувати шалені зізнання тридцятирічної парочки, яка не могла раніше знайти собі подібного, а знайшовши, вже не намагалась зупинити нестримної жаги.

Після розмови Віжан зрозумів, що повинен віднайти безвідмовний привід знову опинитися в Києві, в обіймах Лілі. Як обіцяв, в комп’ютері він переглянув всі більш-менш актуальні записи, але нічого суттєвого там не знайшов й ображено закрив файли.

На всякий випадок, він ще передивився друковані рядки у столі та на дні шухляди наткнувся на якийсь старий журнал. Навіщо він тут його залишив? Мабуть, щось хотів почитати. Та й чому старий? Номер комерційного видання за минулий рік для того, хто недавно писав про артефакти II-IV століття до н.е. – не може бути старим. На обкладинці крупним планом довгонога модель та ще кілька новин мілким шрифтом. Щось про тайфун на Балі та внутрішній конфлікт в Україні...

Ось воно! Віжан раніше вже чув про щось таке, але до поїздки в Київ, ті події всередині іншої країни – зовсім не цікавили його.  Та й чому парижанина, після «відпочинку» серед лівійських бойовиків і нових заворушень у рідному місті, повинно турбувати подібне?

Тепер Жан  уважно прочитав невеличку статтю на тринадцятій сторінці. Там писалось, що на сході України продовжується внутрішній конфлікт, через утиски російськомовних громадян центральною владою? Дивно, але Лілі з ним про це не говорила. Власне він не питав, та й розмови у них точилися спочатку навколо старовинних цінностей, а потім перейшли в неймовірно солодку особисту площину, де Віжан забув про все на світі.

Може запитати про це у мсьє Анрі? Ні, спочатку він сам «копне» інформацію в мережі, а потім дійсно порадиться з шефом та й махне знову до України. По дорозі заскочить на той Донбас, щоб розібратись та висвітлити все яскравіше й миттю опиниться в обіймах своє коханої. Вирішено!

Талановитий журналіст вже вчепився в події сходу України своєю професійною мертвою хваткою, але в усіх виданнях бачив мутну й суперечливу інформацію, що не давала зрозуміти: хто там кому насолив? Думки кореспондентів рясніли туманними здогадами, а конкретних фактів не було взагалі. Одні писали, що винні українські націоналісти? Інші натякали на бажання деяких областей відокремитись від держави? Потім були знімки зібрань якихось людей на площах, лідери яких нічого не вимагали та й виглядали розгублено, наче виконували чиїсь вказівки?

З цієї каші Віжан ні чорта не зрозумів й лише матюкався в думках, відносно непрофесійності деяких своїх колег, котрих раніше навіть поважав. Але тепер Жан взяв той журнал та  попрямував до мсьє де Бежара. Ось він точно все правильно розкладе по місцях!

Дивно, але шеф теж не видав ніякої конкретики і взагалі попросив Жана забути про подібний репортаж та відчайдушно запевняв, що Віжану не варто лізти туди, куди його не просять. Але, коли репортер чув саме цю фразу – вже ніяка сила на землі не могла зупинити його непереборного прагнення побувати в новій «гарячій» точці планети.

Коли треба, у Віжані прокидався рідний дідусь, що вмів неймовірно тонкими хитрощами витягнути згоду на прохання чи якісь дії.

– Мсьє Анрі! Ну, будьте Ви людиною. Самі ж хотіли, щоб я перетворився на нормального чоловіка, закохався та мріяв про щасливий світ. Чому б Вам не відправити мене знову до України? Я лише подивлюся в ЇЇ очі одну ніч, напишу щось про Дніпро та кургани й миттю повернуся висвітлювати боротьбу наших національних меншин за рівність та справедливість.

– Жане, ти знаєш, що інколи можеш і мертвого вговорити? – покурював свою сигару де Бежар.

– Я дуже перепрошую, мсьє! Але ж Ви занадто живий і точно мене розумієте. Прошу Вас, кохана жінка чекає на мене...

– Кажуть же люди: бійся своїх бажань! Я побажав, щоб ти ожив і на тобі. Це вже зовсім інший, якийсь зачарований іноземною красунею мій підлеглий хлопець. І зробити з цим я нічогісінько не можу. Та, добре! Знайду я тобі якусь тему й лети собі. Все одно допоки  не викинеш свій любовний адреналін – користі з тебе не буде ніякої, – згодився головний редактор і скоро Жан вже летів до України.

Ось тільки квиток він взяв не до столиці, а спочатку все ж випросив у керівництва подорож на Схід України. Тема ця була гаряча й актуальна та повністю відповідала його профілю. Жан несамовито і вперто доводив шефу, наскільки сильно хоче тепер чесно висвітлити події, які там відбуваються.

Звісно мсьє де Бежар взяв зі свого закоханого співробітника клятву, що той не буде пертися на рожен. Він поїздить в глибині підконтрольної української території, візьме інтерв’ю у мирних жителів та ветеранів Операції об’єднаних сил, складе докупи талановито як уміє та й полетить до своєї Лілі. Саме на цих завданнях вони й зупинилися.