Розділ 10. Тіні на суші

Наступного ранку місто прокинулося у звичному ритмі. Але русалка відчувала, що тут не все так спокійно. Навіть легкий вітер ніс тривожні сигнали, які вона навчилася відчувати після випробування глибин.

— Щось не так, — прошепотіла вона, дивлячись на вулицю, де люди поспішали на роботу.

Хлопець підійшов і поклав руку на її плече.

— Ти відчуваєш те ж саме, що й я?

Вода під поверхнею її шкіри піднялася хвилею передчуття. Магія темряви, що раніше ховалася в океані, тепер проникала сюди, серед людей. Це були тіні, які прагнули захопити не тільки її, а й людський світ.

Вони побігли вулицями до порожнього парку, де тіні збиралися у живі форми. Великі і темні, вони рухалися як хмари, що поглинають світло.

— Нам потрібно діяти разом, — сказала русалка. — Якщо я використаю магію, ти повинен бути поруч..

Хлопець кивнув, і вони стали спиною один до одного. Русалка підняла руки, і вода з озера поруч закрутилася у велику спіраль, створюючи бар’єр між ними і тінями. Хлопець підхопив каміння та гілки, кидаючи їх у потоки темряви, щоб тримати її на відстані.

— Тримайся! — крикнула вона, відчуваючи, як серце б’ється в унісон із його.

Вода навколо них засяяла смарагдовим світлом. Тіні не витримали сили їхньої єдності. Вони розтанули, мов дим на вітрі, залишивши після себе тільки тихий шелест листя.

Русалка відчула втому, але і силу, що  приходила від довіри та кохання.

— Ми впоралися, — сказала вона, глянувши на хлопця.

— І впораємося ще раз, — відповів він, усміхаючись.

Вони знали одне: їхні пригоди тільки починаються. Магія темряви не зникла, вона лише чекала наступного моменту. Але тепер вони мали одне — силу серця, яка могла протистояти будь-яким тіням.