Розділ 7. Коли світ дізнається

Зранку море було надто спокійним. Така тиша не заспокоювала — вона попереджала. Русалка стояла у воді по пояс і відчувала, як океан дивиться на неї інакше, ніж раніше. Вперше — уважно. Вперше — з недовірою.

— Вони знають, — сказала вона тихо.

— Хто? — хлопець підійшов ближче.

— Усі, — відповіла вона. — Підводні народи. Старі маги. Навіть ті, хто спав століттями. Мій вибір став голосним.

У глибині почали з’являтися світлі вогники — мов очі, що спостерігали. Вода мерехтіла, ніби дихала.«Вона порушила закон», — шепотіли хвилі.

«Вона обрала серце».

Русалка стиснула кулаки.

— Я не прошу дозволу, — сказала вона океану. — Я прошу розуміння.

Раптом вода перед ними розступилася, утворюючи живий коридор зі світла. Це був знак. Виклик.

— Їхній Суд, — прошепотіла вона. — Вони хочуть бачити нас разом.

Хлопець глянув на неї.

— Якщо ти йдеш — я йду з тобою.

Вони зробили крок. Вода огорнула їх м’яко, не топлячи, а підтримуючи. Навколо відкрився підводний зал — величний і стародавній. Там, серед коралів і світних водоростей, стояли істоти океану.

— Ти принесла людину, — пролунало з темряви. — Навіщо?

Русалка підняла голову 

— Бо він не ворог. Бо любов не руйнує — вона з’єднує.

Настала тиша. Така глибока, що в ній можна було загубити страх.

— Якщо ви хочете покарання, — додала вона, — покарайте мене. Але не змушуйте мене зректися серця.

— Якщо ви хочете покарання, — додала вона, — покарайте мене. Але не змушуйте мене зректися серця

Світло в залі спалахнуло сильніше. Рішення наближалося.

І цього разу воно змінить не лише її долю — а долю двох світів.