Розділ 6. Між хвилею і серцем

Русалка зробила крок вперед. Вода навколо неї засяяла смарагдовим. Це був не страх. Це був вибір.

— Вони наближаються… — прошепотіла вона, виходячи з води до скель.

Хлопець одразу відчув зміну в повітрі.

-Хто?.

— Ті, хто не приймає мого рішення, — відповіла вона. — Старі володарі глибин. Для них людський світ — загроза.

Хвилі піднялися, небо затягнули хмари. З води почали з’являтися силуети — високі, холодні, з очима, що світилися темно-синім світлом.

— Ти повинна повернутися, — пролунало з глибин. — Забути людину. Забути поверхню.

Русалка відчула, як океан тягне її назад, до звичного, до безпечного. Там не було болю. І не було почуттів.

Русалка відчула, як океан тягне її назад, до звичного, до безпечного. Там не було болю. І не було почуттів.

Вона озирнулася на хлопця. Він стояв мовчки, але в його погляді не було страху — лише довіра.— Я не можу наказати тобі залишитися, — сказав він. — Але я не зникну з твого серця, що б ти не обрала.

Ці слова стали сильнішими за хвилі.

Русалка зробила крок вперед. Вода навколо неї засяяла смарагдовим світлом.

— Я — частина океану, — сказала вона голосно. — Але моє серце — мій вибір.

Силуети зникли так само раптово, як і з’явилися. Шторм стих. Океан прийняв її рішення — неохоче, але визнав.

Русалка впала на коліна, знесилена. Хлопець підбіг до неї, підтримав.

— Ти зробила це, — прошепотів він.

Вона усміхнулася крізь втому.

— Ні. Ми зробили.

Десь у глибині щось змінилося назавжди.