“серце океану”
Розділ 5. Те, що приховує серце
Ніч повільно відступала, залишаючи після себе тихе сяйво світанку. Океан став спокійним, ніби нічні події були лише сном. Але русалка знала — це не сон. Її серце все ще відчувало дотик голосу глибин.
Вони сиділи біля скель. Хлопець мовчки дивився на горизонт, де небо торкалося води.
— Ти боїшся? — запитав він раптом.
Русалка задумалася.
— Так, — чесно відповіла вона. — Але ще більше я боюся втратити те, чого навіть не встигла назвати.
Вона занурила руку у воду, і хвилі м’яко відгукнулися — Колись я вже робила вибір, — продовжила вона. — І він коштував мені самотності. Я відмовилася від власного серця заради океану.
Хлопець повернувся до неї.
— А зараз? — тихо спитав він.
Русалка підняла погляд. Її очі світилися, як глибини під місячним світлом.
— Зараз океан просить мене бути чесною із собою.
Між ними зависла тиша — тепла, справжня. Він обережно торкнувся її руки, і цього разу вона не відсмикнулася. Вода навколо ледь помітно засяяла, реагуючи на її емоції.
— Я не знаю, що чекає попереду, — сказав він. — Але я хочу йти цим шляхом разом із тобою.
У цей момент русалка зрозуміла: її сила — не лише в магії води. Вона в довірі. У виборі. У здатності відкрити серце.
Десь глибоко в океані знову прокинувся рух. Випробування ще не закінчилися. Але тепер вона була не одна.
І вперше за довгий час їй не було страшно дивитися в майбутнє.
#4765 в Любовні романи
#1196 в Любовне фентезі
#1519 в Фентезі
Відредаговано: 11.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
