Наступного ранку океан був неспокійним. Хвилі билися об скелі, і русалка відчувала, що щось загрожує її світу. Тіні глибин ставали темнішими, і навіть рибки, що завжди плавали поруч, ховалися в ущелинах.
Хлопець, якого вона зустріла, підійшов до берега. Він тримав у руках маленький човен і дивився на хвилі з рішучістю.
— Я хочу допомогти, — сказав він тихо, — навіть якщо не розумію всього, що відбувається.
Русалка поглянула на нього. Вона не знала, чи можна довіряти людському серцю, але відчувала щось знайоме у його очах.
— Це небезпечно, — попередила вона, — темні сили підводного світу не терплять чужинців.
все ж вона дозволила йому підійти ближче. Разом вони спостерігали, як з глибин піднімалася велика тінь — щось могутнє і древнє, що хотіло захопити океан.
Русалка зібрала всю свою силу, її очі загорілися смарагдовим світлом. Хвилі обвивали її тіло, наче надаючи енергії.
— Тримайся за мене, — промовила вона, — якщо ми хочемо вижити, доведеться діяти разом.
Хлопець не вагався. Він стрибнув у воду, і разом вони кинулися назустріч тіні. Серце русалки билося сильно — адреналін і страх перепліталися з відчуттям, що саме тут починаються їхні справжні пригоди.
І вона зрозуміла: цей світ людей і магія океану тепер назавжди переплетені.