Вірші

11 вересня 2018 

Я ніколи не любила вірші, але ти любив і читав мені їх, кожного вечора в парку, я, ти, зорі і наш улюблений вірш. Ти читав мені його, щодня і з часом я його полюбила. А зараз взагалі обожнюю, а тоді мене це дратувало. Ось він наш вірш, я пам'ятаю його напам'ять.
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

Знаю, цей вірш не про наше кохання, бо в нас воно виявилося нікудишнім через мене, ніякі вірші про нього не складеш, але ж як романтично. 

Зараз в мене є улюблені вірші, ти все таки змусив мене їх полюбити. Ось один з них: 
Как я могу усталость превозмочь,
Когда лишен я благости покоя?
Тревоги дня не облегчает ночь,
А ночь, как день, томит меня тоскою.

И день и ночь — враги между собой —
Как будто подают друг другу руки.
Тружусь я днем, отвергнутый судьбой,
А по ночам не сплю, грустя в разлуке.

Чтобы к себе расположить рассвет,
Я сравнивал с тобою день погожий
И смуглой ночи посылал привет,
Сказав, что звезды на тебя похожи.

Но все трудней мой следующий день,
И все темней грядущей ночи тень.
В цьому вірші моя біль і моя печаль.
Валя.