Скрізь час

Кожен має в серці свої "цвинтарі", куди нікого не пускає - там тільки його страхи , його біль , сумніви і надії.
   Чингіз Абдуллаєв
4 вересня 2018 рік.
Влад, минуло 13 років а я все страждаю. Звісно, біль вже не така сильна як раніше і ти мені вже давно не снишся. Мені більше не сняться кошмари. Я повернулася у нормальне життя, але моя совість досі мучить мене, я досі кохаю і згадую тебе. Я кожного дня починаючи з 2006 року пишу тобі ці листи. Мені так легше жити! Я знаю, ти ніколи їх не прочитаєш. Ти знаєш, я знову повертаюся у минуле, мене знову тягне на старі спогади, там де ти і я разом. Я вийшла заміж і народила доньку Машу. Я не кохаю свого чоловіка, батько змусив мене вийти за нього. Він пообіцяв його батькам, що я стану його дружиною. Добре, що хоч батьки Діми не знають про моє минуле. Ми вже давно переїхали в інше місто і саме тут мені стало легше, бо вдома мені все нагадувало про те як я з тобою вчинила. Знаєш, ті мої листи я залишила вдома, не хотіла тягти з собою. Думала, що в новому місті, я вже не буду нічого писати. Не вийшло! Це вже ввійшло в звичку.
5 років тому, я приїхала до батька в гості і зустріла  твоїх друзів. Вони на мене дивилися з байдужістю. Сказали що ти в Америці давно живеш і дівчину знайшов. Мені стало погано, коли я почула ці слова. Вони лише посміхнулись і пішли далі. В їхніх очах була байдужість, а ненависть як колись. Це мене трохи втішило. Я ще кілька днів знаходилась в легкому шоці. Намагалася себе втішити, що ти це робиш тільки для того, що б мені помститися. І тоді я зрозуміла, що анітрохи не змінилась. Завжди тільки про себе думаю, що я пуп землі. В моїй голові прозвучав голос" Та навіщо ти йому потрібна, зіпсувала йому життя, ще й сподіваєшся що він вернеться до тебе?" Це марні надії, як і життя моє марне!
Валя.