Глава 5

Я відсахнулася від вікна і запнула штори. Щоки палали вогнем, я приклала до них гарячі долоні, та не відчула полегшення. Він помітив, як я витріщалася. Я обережно зазирнула за штору, щоб ще раз подивитись на Ваню, але мене чекало розчарування – у сусідньому вікні було темно. Я, намагаючись не дивитися на своє відображення у вікні, відійшла в глиб кімнати і сіла на ліжко. Ком у горлі, який я все намагалася проковтнути, став ще більше.

Я зітхнула, взявши з комода телефон, і натиснула на кнопку блокування. Була майже одинадцята. Зайшла в галерею і ще раз переглянула наші спілні фото. 

Два роки. Цілих два роки відтоді, як я бачила його востаннє, і все ж, побачивши його зараз,зрозуміла, що він виглядає зовсім не так, як раніше. Час загострив його риси, але все-таки я бачила сімнадцятирічного хлопця, якого знала раніше - вигоріле на сонці волосся, широку посмішку, яскраві блакитні очі. Хлопця, який жартував  з усього, навіть коли не варто було. 

Але ці очі... І ось я знову тут, всього в декількох кроках від нього, і він нагадує мені про все, що, як я думала, залишила в минулому.

-- Ну ж бо, Нанко, чого сидиш? Ходімо в клуб. Настя вже двічі телефонувала.

Даня просунув голову в кімнату і говорив  схвильованим шепотом. Я нервово зиркнула на двері до батьківської кімнати. Моє серце, все ще неспокійне від того, що я побачила у вікні, знову почало калатати.

-- Ти впевнений? А якщо вони прокинуться?

-- Не прокинуться, - запевнив мене Даня, повністю увійшовши до кімнати. Він уже був одягнений у свою толстовку з капюшоном, яку дуже любив і носив, майже не знімаючи. 

-- Вони спатимуть до ранку.  Це наш шанс нагадати всім, що ми повернулися. 

Я на мить завагалася. Піти вночі з дому було ризиковано, і я була не зовсім в настрої для походу у клуб. Але ідея пригод вабила мене. У мене давно не було таких безрозсудних, нічних розваг, які могло принести тільки літо. І, можливо, тільки можливо, там знайдеться хтось - вартий того, щоб з ним поспілкуватися.

Я зітхнула, хапаючи зі стільця свій кардиган. 

-- Гаразд. Але якщо нас спіймають, це буде на твоїй совісті.

Даня посміхнувся ширше.

-- Домовилися. А тепер ходімо, поки ти не передумала.

Ми навшпиньки пройшли вузьким коридором, намагаючись не скрипіти старими дерев'яними дошками підлоги. Мій пульс стукотів у вухах, коли ми проходили повз двері батьківської спальні. Тишу заповнювало слабке хропіння батька, і це змушувало мене одночасно нервувати і відчувати полегшення. Ми вийшли надвір, і прохолодне нічне повітря вдарило в обличчя. 

Взявшись за руки, швидко йшли вузькою стежкою, що вела до центру села. Мокра від роси трава торкалася моїх щиколоток, і я відчула прилив бадьорості. Це було саме те, чого я прагнула весь рік - чогось непередбачуваного, чогось, що змушувало моє серце битися швидше.

-- Це і є клуб? - запитала Даню, коли ми наблизилися до тьмяно освітленої будівлі. У повітрі вже лунала приглушена  музика. 

Даня знизав плечима. 

-- Так.  Сюди ходять усі місцеві. 

Коли ми наблизилися до клубу, музика стала гучнішою. Біля входу тинялася група підлітків, які курили і сміялися. Даня впевнено йшов попереду, а у мене затріпотіли нерви. Я смикала рукави кардигана, відчуваючи себе не в своїй тарілці, але намагалася не показувати цього.

Всередині клуб був переповнений молодими людьми. Світло пульсувало в такт музиці, заливаючи всіх відтінками синього та фіолетового. Мої очі бігали по залу, охоплюючи хлопців і дівчат, що рухалися на танцполі, невеликий бар, захований у кутку, і групи людей, що скупчилися навколо столиків.

— Хочеш чогось випити?-- крикнув мені на вухо Даня, його голос було ледь чутно через гуркіт музики.

— Колу, будь ласка.

Поки  чекала на напої,  продовжувала сканувати кімнату, підсвідомо шукаючи Ваню, хоча й не була впевнена, що він взагалі буває в таких місцях, але інтуїція мене не підвела. За кілька метрів він стояв, притулившись до стіни. Його світле волосся було скуйовджене, трохи задовге, і на ньому була шкіряна куртка, яка здавалася недоречною в задушливій, переповненій людом кімнаті. 

Його погляд ковзнув з танцполу на мене, і на коротку мить наші очі зустрілися. Реальність була сповнена яскравих відчуттів і гострих емоцій, але мені здавалося, що все це відбувається не зі мною. Мені стало так ніяково за те, що сталося кілька годин тому, що я тут же захотіла зробити що-небудь, щоб Ваня ніколи не згадав про те, як я витріщалася на нього у вікні. Найкраще було просто піти, але я не встигла. Ноги намертво приросли до дощатої підлоги, і я не робила спроб утекти. Просто стояла і дивилася, як відстань між нами швидко скорочується. Він повільно пробирався через натовп до нас. Я внутрішньо вся зіщулилася, мріючи розсинитися в повітрі, і крізь ритми басів почула голос, що пробирав до мурашок:

- На-ано.

Ковтнула клубок у горлі... навіть голос змінився. Він став глибшим, зрілішим. Ноги підкосилися, коли моя палаюча щока торкнуласяся його шкіри, я затримала дихання, намагаючись не дихати, коли Ваня стиснув мене в міцних обіймах. Він трохи відсторонився, не знімаючи гарячих рук з моїх плечей, нагородив незадоволеним поглядом мої надто короткі джинсові шорти і сказав: