Глава 1

Через відчинене вікно до класу залітав теплий вітерець, який надимав білі штори. Вони нагадували парус яхти, на якій Я з батьками і братом виходила у відкрите море минулого літа в Одесі.  Шелест яскраво-зеленого листя заспокоював. Сонячне тепло ніжно торкалосямоєї  щоки, а тиша дня в поєднанні зі знайомими звуками приносила відчуття умиротворення. Передостанній рік у школі добігав кінця. Попереду — заслужений відпочинок,  поїздка до моря з батьками  і майже три місяці спілкування і гулянки з друзями.   

Я обвела поглядом клас. Ніхто навіть не думав братися за ручки чи розгортати зошити. Я сама прийшла лише з маленькою сумкою через плече - ні книжок, ні пенала, нічого.   Останній травневий тиждень здався нам усім чи не вічністю.  Наталка, моя подруга і сусідка по парті, часто вовтузилася, то спираючись підборіддям на руки, то витягаючи ноги.

Секундна стрілка нарешті завершила коло і настала довгоочікувана воля. Шкільний дзвінок, який завжди здавався  гучним і деренчливим, тепер звучав весело і доброзичливо.  Всі одразу ж почали ворушитися і вставати зі своїх місць.

На шкільному подвір'ї я глибоко вдихнула і потягнулася.

— Як хороше, Наталко! Так хороше...

— Нано! -- покликав хтось ззаду. Горобченко, один з однокласників, підхопив моє довге світле пасмо і грався ним, дивлячись на з нахабною посмішкою.

— Ну, що? Тепер у тебе звільниться трохи часу для мене? Давай потусуємося пізніше. Що скажеш? -- запитав він.

Я посміхнулася і легенько торкнулася пальцями його грудей.

— Горобчику, хіба щось змінилося?  Я не люблю канал “Дискавері”, - сказала , грайливо перекидаючи волосся через плече.

— Чого ти така сердита, красуне, - сказав він, посміхаючись, розігруючи жартівливу битву. — Варто спробувати. Тобі сподобається. Обіцяю, - додав він, підморгнувши.

Після того, як Горобченко пішов, Наталкаа прокоментувала:

— Почекай, тепер він від тебе не відчепиться. Буде бомбити твої соціальні мережі все літо повідомленнями.
.
Я подивилася на однокласника, який голосно сміявся з друзями і недбало спльовував на асфальт.

— Йому перше сонечко в голову вдарило. Ось він і повірив у себе . У нього жодного шансу, я не зустрічаюся з однолітками, -- сказала, відкидаючи волосся назад.  — Вони всі тупі… А! -- вигукнула, коли хтось залоскотав мене ззаду. — Даню!

Веселий хлопець обійшов навколо і став перед нами.

—Ти знову динамиш Горобця, сестричко? Не шкода хлопця?

— Я не винна, що у цьому віці у всіх хлопців відсутні нейронні зв’язки між мозком і язиком.

— І в мене? — широко розкрив рот у удаваному здивуванні Даня.

— Ти мій братик, — лагідно поплескала я Даньку по щоці, — я тебе люблю, хоч інколи ти буваєш нестерпним.

—  Ну що, йдемо додому? - запитав брат, відпиваючи ковток з яскравої бляшанки. — Ледь дочекався кінця уроків. Нудьга смертна!

Я кивнула і повернулася до подруги.

—  Ти йдеш з нами?

— Може... Я думаю..., — Наталка замріяно поглянула на Даню, але він дивився убік і не помітив, як дівчина пускає до нього бісиків.

— Вибач, - перебив Даня, не дослухавши до кінця. — О, там Свєта! Зачекай! - крикнув він і побіг.

— Ти гворила з батьками про поїздку до мене на дачу? — запитала Наталка, провівши Даню розчарованим поглядом.

— Я чекала закінчення навчання. Хочу показати батькам табель з відмінними оцінками, щоб пом’якшити батька. Ти ж знаєш, який він в мене суворий.

— Це несправедливо. Дані він все дозволяє, а тебе тримає залізними кліщами, —  вступилася за мене Наталка. 

Я знизала плечима. Наталка мала рацію, але що моя вдіяти?  Старшокласники продовжували висипатися з дверей школи, і незабаром багато хто з наших друзів  підходили поговорити. 

— Нано,  які плани на суботу? Їдеш з нами?

— Вибач, Вадік  я дуже зайнята. Маю багато справ, — відповіла, ховаючи очі від Наталки, яка відразу здогадалася, що я не збирається розмовляти з батьками щодо поїздки на дачу з ночівлею. 

— Блін, Нанко, ти постійно ігнориш колектив, — засмутився Вадік, — Новий рік продинаміла, а тепер і останній дзвінок. Весь клас збирається. Не буде тільки тебе.

— Ходімо вже,  однаково в один бік… Бувай, Вадіку! Ми йдемо! – крикнула Наталка, якій набриднув парад моїх  залицяльників.

— Дань! Ти з нами? — гукнула я, але Даня замахав руками,  і знову присвятив усю свою увагу Свєтіку.

Удома  нікого не було. Стояла жахлива задуха. Я одразу ж повернула ручки на всіх вікнах, впускаючи у квартиру травневий вечір. Батьки мали б уже повернутися з роботи. В останній день навчання у нашій в сім’ї була особлива традиція — замовляти улюблену піцу і  за вечерею обговорювати плани на майбутню відпустку. Батьки любили відпочивати у червні, щоб насолодитися ще лагідним сонечком на березі улюбленого моря. Місто ще не репає від напливу туристів. На базарі з’являються місцеві фрукти і овочі, а ночі прохолодні і зоряні. Кожне літо проходило по одному сценарію: два тижні на морі, а потім — до баби з дідом у село. Два роки тому традицію довелося підкоректувати, адже мені довелося поїхати раніше, бо бачити того, про кого мріяла з самого дитинства, під ручку з іншою, було занадто.