Тарас

- Треба було тобі дати ліміт у часі, щось занадто довго ти виконуєш завдання. 

- Занадто довго? - Зізнаватись, що у мене є фото я не хочу. 

- Та не дасться вона тобі, признай, що ти програв, і я тобі задам ще щось.

- Не програв.

- Програв, Тарасу не дала шістнадцятилітка, я що казав. 

- Стас, - пригрожую йому. 

- Ну а чого ти ричиш? Це ж правда. 

- Неправда. 

- Ти серйозно? - Дивується хлопець. - Тобто ти її поцілував? - Мовчу, - ти її поцілував чи із продовженням? У засос чи тільки у губи?

- Ти занадто активно цікавишся моїм життям. Особливо статевим. 

- Не гони, я просто хочу дізнатися чи ти виконав бажання, - я здаюсь, розуміючи, що він все рівно до мене докопається. Відкриваю телефон і показую йому фото. - Ну батя, що сказати, - хмикає.

- Задоволений?

- Більше ніж, слухай, а ти на неї якісь види ще маєш? Вона така хорошенька, що я б і сам був не проти її поцілувати, а може і не тільки, - грає бровами. 

- Ні, бро, не чіпай її. 

- Тобто ти ще щось із нею плануєш? Ти серйозно? Тар, тобі двадцять, а їй шістнадцять. Як мінімум вона тобі не дасть, а якщо і дасть, то першой раз. Ти реально хочеш проміняти волю на стосунки з підлітком? Будеш татком і виховуватимеш її?

- Не драматизуй. 

- Невже ти реально проміняєш у ці роки дівчат на одну? Та ну, я не повірю. - Я і сам не повірю, але треба ж щось сказати аби Стас від неї відстав. 

- Коротше, не чіпай її. 

- Та окей, без питань, - піднімає руки, приймаючи поразку. - Сьогодні на пляжний волейбол збираємось, ти з нами?

- Та, потім маякну, маю ще заїхати в одну місцину. 

- Ну давай тоді, до зустрічі на треку. Сьогодні я надеру тобі дупу, - він каже це вічно, і вічно приїздить другим. 

Наступні тижні проходять сумбурно, я розриваюсь між Даяною, втамовуючи моральну спрагу та нічними метеликами, які допомагають мені із фізичною. Я не намагаюсь змусити дівчину до сексу, бо боюсь сам, як мінімум, а також розумію, що мені скоро додому і уявити собі, як вона буде переживати стосунки на відстані для мене важко. Та я і сам не готовий, якщо чесно. З нею мені добре, спокійно, вона та, котру хочеться оберігати. і звичайно я хочу її, але з іншої сторони, обіцянки про вічну любов і це точно не про мене, тому думаю варто це все буде припинити якомога скоріше. Але не сьогодні, сьогодні ми проводимо день разом, я вирішую, що хочу зробити їй приємне, тому у квітковому купляю букет півоній, знайти їх було не так і просто у цей час, але що поробиш, все заради того аби вона посміхнулася. Сьогодні я забираю Даяну знову із гімнастики.  

- Привіт, - відчиняє вона двері, - ой, а що це?

- Це для тебе. 

- Для мене? - Перепитує, - які гарні! Ти запам’ятав, які квіти я люблю, який ти уважний!

- Сідай хучіш, надворі спека, - вона сідає до салону і цілує мене у губи. 

- Дякую тобі. 

- Я можу відвезти тебе додому?

- Звичайно.

- Пробач, сьогодні не можемо більше провести часу, маю бути з друзями, але якщо хочеш, то можемо поїхати разом. 

- Все нормально, я розумію, - тепло посміхається, от і добре, нема їй що там робити.