Даяна

Ідеальніше бути не може, ніколи в житті я ще такого не відчувала із жодною людиною, а особливо з хлопцями. Тараз - втілення усього про що мріє кожна дівчина, турботливий, веселий та уважний, я лежу на його грудях, а в серці такий спокій, концентруюсь на його ніжних дотиках, здається я готова віддати йому перший поцілунок, і не тільки його. Уявляю, як буде класно, коли він запропонує мені зустрічатися, а потім познайомиться із батьками та родиною. 

- Так гарно, - промовляє, цілуючи мене у плече. 

- Ти такий турботливий. 

- Аякже, - сміється, - джентельмен. 

- Розкажеш мені щось ще про себе?

- Про що саме хочеш почути?

- Не знаю, будь що. - І він розказує про сім’ю, про дитинство, про те, що був трохи проблемним підлітком, а я не вірю, як така людина як він може бути проблемною? Це ж втілення ідеалу. 

- Впевнений, що ти хороша дівчинка і зовсім не доставляєш проблем батькам. 

- Це більше Ніка у нас така, вона бунтарка, а я ангелок. Хочеш покажу її?

- Звичайно. 

- Ось, - відкриваю телефон і показую фото, де ми дві поруч.

- Ви наче близнючки, справді дуже схожі, тільки твої очі мене подобаються більше. 

- Справді? - Піднімаю погляд на нього.

- Так, - наші губи у небезпечній близькості, невже зараз?

Проте поцілунку не стається, бо дзвонить мій телефон. Ніка, щоб її. Я розмовляю із сестрою, обіцяю, що приїду додому скоріше та допоможу їй із домашкою, бо вона щось там не розуміє. Ну невже це не можна було написати?

- Мені треба йти, - промовляю. 

- Відвезти тебе?

- Так, якщо можна. 

- Сідай. 

Ми їдемо вечірнім містом, насолоджуючись. Навіть тиша поруч із ним є комфортною. Переплетені пальці, він ніжно гладить мою руку, мрія. Коли доїжджаємо додому, я не хочу прощатись. 

- Зачекай, - промовляє. 

- Що таке?

- За сьогоднішній вечір мені потрібна оплата.

- Оплата? - Дивуюсь, - а, так, звичайно, ти ж у маркеті платив, і їхав, зачекай, я тобі зараз віддам, - риюсь у сумці. 

- Даяна, - зупиняє він мене, - я мав на увазі поцілунок, грошей у мене достатньо. 

- Поцілунок? 

- Давай хоча б у щоку? - Я нахиляюсь до нього і торкаюсь губами його щоки, трохи колючої, але як же приємно. Він пахне неймовірно. 

- Годиться? - Запитую. 

- Годиться, але хочеться більше. - Мої очі збільшуються, - не бійся, я просто жартую так, ти мені подобаєшся, а коли дівчина подобається хлопцю, то він завжди бажає більшого. 

Я йому подобаюсь? Справді? 

- Гарного вечора, - промовляю і салютую йому, він у відповідь і їде геть. 

Приходжу додому, де мене вже чекає Ніка.

- Так-так, ну і хто це був?

- Де?

- Не вдавай, що не розумієш про що я, брехати ти не вмієш. Я про того, що на Мустангу тебе привіз. 

- А це … - думаю, що б сказати.

- Про шкільних друзів не повірю, у тебе ніхто не їздить на такому. 

- А можна поки нічого не казати? - Питаю із надією у голосі. - І можеш не казати мамі та батьку, будь ласка?

- Чому?

- Ніка, ну прошу тебе, ти ж знаєш, що це у мене все вперше, не хочу зурочити.

- Красивий хоч?

- Мрія, - промовляю заплющивши очі. - І турботливий, і розумний. 

- Я вже хочу із ним познайомитись. 

- Не зараз, поки я не готова. 

- Добре, забудьмо, але я з тебе все одно витягну все. 

- Давай вже показуй із чим тобі допомогти. 

- Ось, - кривиться дівчина. 

Далі я сиджу вирішу.чи приклади на раз два, а Ніка тільки кліпає не розуміючи, де береться результат. 

- Ти точно хочеш вступати на журналістику? З твоїм мозком тільки дисертації писати. 

- Точно, Ніка, навіть не думай мене переконувати.