Даяна

Вау! Нічого собі, не вірю, що такий красунчик та ще й гонщик, це якийсь жарт? Вщипніть мене! - Проноситься у моїй голові, поки Тaрас вправно керує авто, маневруючи між автомобілями. 

- Що тобі взяти? - Запитує, коли ми заходимо у затишний ресторанчик. 

- Лимонад, на твій смак. 

- Лимонад? Може щось міцніше?

- Ні, лимонад. - Тато мене точно викриє, якщо дізнається, що я щось пила, а він дізнається, бо навіть наша Ніка, яка, наче народжена брехункою його перевірку ніколи не проходить. 

- Як скажеш, - він кличе офіціанта і замовляє два напої і ще якісь страви, в той час ніжно торкається кісточками моїх рук, від чого я вкриваюсь сирітками. Що за дивна реакція?

- Скільки тобі? - У мене є бажання збрехати, що я давно повнолітня, але розумію, що ні до чого хорошого це не приведе, тому зізнаюсь. 

- Шістнадцять. - Бачу, як він хмуриться. 

- Зрозуміло. То ти ще у школі вчишся? 

- Так, у Спенсі. 

- У Спенсі? - Його брови злітають, - нічого собі. Відмінниця, правда ж?

- Правда, - усміхаюсь, - сильно схожа?

- Ну складаєш враження правильної дівчинки. 

Він йде забрати замовлення, а я ловлю момент і починаю розглядати. Складає враження типового бед боя, одягнутий стильно, навіть попри жару виглядає так стильно, волосся у хаотичному безпорядку, пухкі губи, гострі скули, остання модель телефону, ну повний набір для поганого хлопчика. 

- Тримай, - подає мені чорничний лимонад. 

- Дякую.

- А що після школи думаєш робити? Вже обрала спеціальність? 

- Журналістика, думаю. 

- Журналістика? Хочеш бути телеведучою?

- Для початку хотілось би хоча б навчитись брати інтерв’ю, а там вже подивоюсь. 

- Ну давай тоді спробуємо, уявимо, що я всесвітньовідомий гонщик, а ти найкрутіша журналістка. - Пропонує, від чого я посміхаюсь та заливаюсь рум’янцем одночасно. - Правило номер один, журналіст завжди зібраний і ніколи не червоніє!

- Ну я поки не журналіст, тому із цим можуть бути проблеми. 

- Ну ж бо, запитуй мене все, що бажаєш, так краще познайомимось. 

- Окей, давай спробуємо. - Готуюсь, наче я реально буду в нього інтерв’ю брати, - в якому віці ви розпочали займатися гонками?

- Я розпочинав із картингу у шість. 

- Якими були емоції від першої спроби? 

- Змішаними, один хлопчик постійно намагався мене обігнати та підрізав, я одразу сказав батькові, що коли виросту надеру йому зад, зараз він мій друг. 

- Вау, а як щодо серйозних автогонок?

- Першою була молодіжна гоночна серія у п’ятнадцять. 

- Вам вдалось її виграти?

- Так, тоді я й зрозумів, що це мій вид спорту. 

- Чи були моменти, коли хотілось все кинути?

- Ніколи, швидкість це моє життя, коли мені сумно - я йду на трек, коли проблеми знову там, я більшу частину життя проводжу на треку. 

- Які плани на майбутнє?

- Складно сказати якусь конкретику, хотілось би звичайно стати всесвітньовідомим, але наразі зупинимось на тому, що хочу розвинути цю нішу в Україні і залучати якомога більше глядачів. 

- Вау, ти дуже крутий. 

- Це ти крута, вважай інтерв’ю у тебе в кишені. Я радий, що був у тебе першим, - промовляє, від чого я червонію, бляха, ненавиджу свою світлу шкіру. - Розкажеш мені щось про себе? 

- Хочеш спробувати себе у ролі журналіста?

- Хочу спробувати себе у ролі хлопця, якому сподобалась дівчина. - БОЖЕ, ЩО? Я йому сподобалась! Не можу повірити! 

- Ну питай, - намагаюсь вгамувати тремтіння у руках. 

- Розкажи мені щось про себе, чим ти займаєшся у вільний час, які квіти тобі подобаються, де відпочиваєш? - І жодного питання про сім’ю, навіть попри те, що я сказала про Спенс. У більшості випадків хлопці одразу питають яку компанію очолює мій тато. 

- Я люблю гімнастику, але ніколи не бажала займатися професійно, попри роки занять, просто, як хоббі. Люблю півонії, навіть не так, обожнюю півонії, тому на кожне день народження мене завжди чекає букет, я люблю читати, але ненавиджу дивитись серіали. 

- У тебе просто немає хорошого компаньйона із яким ти могла б осуджувати та критикувати акторів. Хочеш я прямо зараз тобі доведу, що фільми це класно? Погнали у кіно. 

- Я б з радістю, але мені вже час бігти, щиро дякую за знайомство. 

- Я б міг тебе підвезти. 

- Дякую, але мене заберуть.

- Тоді залиш хоча б номер телефону, я дуже хочу дізнатися більше про свого майбутнього журналіста. - Вписую номер телефону, а також обмінюємось соцмережами, я не можу повірити, що цей хлопець реальність, здається, наче якась мрія, що вийшла із книжки. 

- Я дуже сподіваюсь побачити тебе знову. - Посміхаюсь, та йду до машини водія, ми їдемо додому і я увесь час не перестаю посміхатися. Ні, мною цікавились хлопці, але я не цікавилась ними, адже у більшості їх цікавить мій зовнішній вигляд та перший раз, не більше. Тай до шістнадцяти я вважала, що стосунки це марна трата часу, зараз теж так вважаю, але Тарас, та він просто неймовірний! МИ розмовляли дві години без перестану і ця людина має ще так багато чого розповісти! А ще він дуже уважний і ніжний, просто ідеал якийсь. 

Любуюсь пейзажами, враження, що навіть сонце почало світити яскравіше, а пташки співати голосніше. 

- Мамо, я вдома, - кричу із порогу. 

- Привіт, доню, - посміхається тепло мама Саша, - як справи. 

- Прекрасно!

- Ти така щаслива, поділишся радістю?

- Просто ідеальні дні із друзями, не вірю, що ще трохи і я закінчу кодедж. 

- Даяна, ти цьогоріч не хочеш поїхати до діда на канікули? - Запитує мама. Не хочу, мамо, ціле літо разом із Тарасом, хіба не мрія?

- Ні, я цьогоріч пас, хочу із друзями побути. 

- Ну як знаєш, вечеряти будеш?

- Ні, я поїла, дякую, мамусь, - прямую до себе у кімнату, посміхаючись. Мені здається, що своєю посмішкою я готова ділитися усьому світові.