Глава 7

Ми приїхали до парку розваг, і повітря відразу наповнилося запахом солодкої вати та криками з гірок, сміх і музика створювали відчуття свята. На вході нас вже чекав Тайлер. Він помітив нас здалеку і махнув рукою, посміхаючись так, ніби зустрічав старих друзів. Його погляд ковзнув по мені, швидкий і оцінюючий, і я відчула, як серце трохи здригнулося.
— Привіт, я Тайлер, — промовив він, простягнувши руку.
— Колін, — відповіла я, трохи сором’язливо, намагаючись не показати, що мене трохи збентежив його погляд.
Я обережно простягнула руку, і він легко поцілував її, але я відчула легку напругу: він високий, красивий, впевнений у собі, і хоча зовні все здавалося ідеально, щось у його поведінці змушувало мене напружитися.
Він потиснув руку Рону, їхній контакт був коротким, але помітно дружнім і водночас уважним. Потім Тайлер підійшов до Мішель і, як ніби це була природна річ, поцілував її в губи. Їхня близькість виглядала легкою і природною, наче вони вже давно разом, і я на мить затримала дихання, спостерігаючи за цією сценою.
Вони рушили вперед, а я з Роном залишилася позаду. Було відчуття, що ми ніби створюємо свій маленький світ, окремий від Тайлера та Мішель. Я намагалася спокійно йти, хоча в голові крутилися думки.
— Я думала, у них перше побачення? — тихо промовила я, дивлячись на Мішель і Тайлера, як вони сміялися разом.
Рон, трохи стискаючи щелепи, видихнув і, повернувши погляд на мене, сказав з легкою усмішкою:
— Я теж думав… але не варто турбуватися про це. Ми з тобою самі, і це наш час.
Я відчула тепло від його слів, серце прискорено калатало. Його рука ненав’язливо торкнулася моєї, і я не відсахнулася — навпаки, відчула, як сироти проходить по всьому тілу.
— Ну що, пішли? — промовив він, а його очі блищали м’яким азартом і ніжністю одночасно.
Я кивнула, посміхаючись і відчуваючи хвилювання, яке змішалося з нетерпінням. Ми рушили вперед, крок за кроком наближаючись до атракціонів, де нас чекала ціла низка пригод і теплих моментів, які ще більше зблизять нас і залишать у серці яскравий спогад про перший день побачення.

Ми пройшли через яскраві ворота парку розваг, і одразу потрапили у світ шуму, світла та сміху. Крики з гірок, запах солодкої вати і попкорну, мелодії різних атракціонів створювали відчуття, що ми потрапили у казку. Тайлер та Мішель крокували попереду, тримаючись за руки, а я з Роном йшла трохи позаду, притиснувшись до його плеча. Відчуття трепету й хвилювання змішувалися з радістю — перше побачення в реальності, а не в уяві.
Першим атракціоном ми обрали величезне колесо огляду. Його кабінки тихо хиталися, піднімаючи нас все вище, поки парк під нами перетворювався на маленьку кольорову мініатюру. Сонце грало на хвилях води, а м’які хмари здавалося, що ковзали по блакитному небі. Я притислася до Рона, відчуваючи його тепло.
— Ти бачив це? — прошепотіла я, вказуючи на горизонт, де море зливалося з небом.
— Так, і це чудово, бо я бачу тебе поруч, — промовив він тихо, і я відчула, як серце тремтить від його слів. Його рука обережно обвила мою талію, і я на мить забула як дихати, розуміючи, що мені так добре бути саме тут, саме з ним. Ми мовчки спостерігали за світом довкола, дозволяючи кожній миті залишитися у пам’яті назавжди.
Після колеса ми всі кинулися на американські гірки. Вихідна черга була довгою, і я, тримаючись за поручні, відчувала легке хвилювання, що перетворювалося на сміх кожного разу, коли хтось із нас робив комічний вигук. Коли ми злетіли вгору і раптом кинулися вниз, я відчула, як холодний вітер лоскотав шкіру, а адреналін розливався по всьому тілу.
— Ох, Роне! — закричала я, голос тремтів від змішаних страху і радості.
Він лише засміявся, стискаючи мою руку. Коли атракціон завершився, я ледве могла стримати сміх, а його посмішка була така щира, що навіть Тайлер і Мішель, які чекали нас біля виходу, звернули увагу на наше хвилювання.
Потім ми рушили у дзеркальний лабіринт. З першого погляду він здавався простим, але всередині все було спотворено: дзеркала множили відображення, створюючи відчуття, що нас одночасно багато, а кожен крок ставав маленькою пригодою. Ми торкалися один одного, сміялися, іноді губилися в коридорах і знаходилися знову. Я весь час старалось триматися за його руку, відчуваючи, як тепло передається крізь пальці.
— Колін, не бійся, я поряд, — прошепотів він, коли я на мить зупинилася перед вузьким проходом.
Я кивнула, серце калатало швидко, але його спокій і легкі жарти допомагали мені не панікувати. Ми знайшли вихід разом, реготали, обіймаючись і встигаючи трішки лоскотати один одного.
Потім ми купили одну вату на двох. Мішель і Тайлер вже щось обговорювали далі, а ми з Роном стояли поруч, смакуючи її солодкість. Він обережно відщипнув шматочок і підніс мені. Я взяла його, відчула, як клейка нитка тягнеться між нами, і ми одночасно сміялися, намагаючись не забруднити руки.
— Ти пам’ятаєш, як ми вперше їли разом тістечко? — запитав він з легкою посмішкою.
— Так, і це було чарівно, — відповіла я, відчуваючи, як в грудях розливається тепло.
Нарешті ми вирушили до кімнати жахів. Спочатку мені було весело, я підштовхувала Рона, кричала від легких страшилок і сміялася. Але потім один поворот і темний коридор із гучними звуками змусив мене завмерти. Я відчула, як страх стискає груди, ноги трохи підкосилися, а серце калатало шалено.
— Колін? — почула я знайомий спокійний голос поруч.
Рон миттєво обійняв мене, притискаючи до себе. Його рука обережно обвила мене за плечі, а інша торкалася моєї руки. Я притислася сильніше, вдихаючи його запах і відчуваючи, як страх поволі відступає.
— Все добре, — прошепотів він. — Я поряд, ти в безпеці.
Я кивнула, губи ще тремтіли від легкого тремтіння, а він ніжно поцілував мене у маківку. Відчуття спокою і захищеності охопило мене повністю. Страх розвіявся, залишивши місце лише теплу, щиру близькість.
Після цього ми більше сміялися, біжучи від одного атракціону до іншого, тримаючись за руки. Навіть коли Тайлер і Мішель кудись пропали на пару хвилин, ми з Роном залишалися разом, і мені здавалося, що увесь світ належить лише нам. Його легкий сміх, тепло руки, його погляд, який ніби читав мої думки — усе це створювало відчуття, що ці моменти будуть жити у моєму серці назавжди.
Вечірнє сонце вже хилось до горизонту, розсипаючи по небі теплі золотисті промені. Ми їхали в авто Рона, і на обличчях всіх сяяла усмішка — відчуття радості й легкої втоми від цілого дня, проведеного в парку розваг, все ще не покидало. Тайлер сидів поруч з Мішель, тримаючи її руку, а я тихо ковзала поглядом по Рону, відчуваючи тепло його присутності поруч.
— Класно повеселились, — промовив Тайлер, трохи нахиляючись вперед, щоб його чули ми всі. — Аж не хочеться розходитись. Може продовжимо вечір за барбекю на пляжі?
Мішель підперла підборіддя долонею, зосереджено обмірковуючи, а потім її обличчя розсвітилася:
— О, мені це подобається! — захоплено вигукнула вона. — Повечеряти на пляжі, слухати шум хвиль… Ідеально!
— Я теж за, — додала я, відчуваючи, як серце трохи прискорює ритм від самої думки про тиху ніч на морі поруч з Роном.
— Домовились, — сказав Рон, кивнувши, і його погляд ненав’язливо затримався на мені, ніби тихо перевіряючи, чи я згодна. Я відчула легкий, теплий хвилюючий присмак радості.
Авто м’яко їхало по тихій дорозі вздовж узбережжя. Вітер, що просочувався через відкрите вікно, розвів моє волосся, а запах солоної води змішувався з ароматами міста, що поступово відходило позаду. Тайлер і Мішель тихо розмовляли, сміялися, а Рон час від часу відволікав погляд на мене, ніби намагався поділитися тихою близькістю, яку ми набули за день.