18. ПЕЛЬМЕНІ ЗІ ЗМОВОЮ

🥟 Страва: домашні пельмені з подвійним фаршем і потрійним задумом
🤫 Емоція: змова друзів, романтична несподіванка, флірт, який проймає крізь тісто
📖 Сюжет (коротко):

Вони були “просто знайомими”. Її подруга й його друг втомились це терпіти — і влаштували “пельменну вечірку”, на якій усі “раптово” кудись поділись, залишивши їх удвох… з тістом, фаршем і двома серцями, які досі боялись зробити перший крок.

— Пельмені? Серйозно? — скривилась Юля, сідаючи за стіл.
— А що, — відповів Дімон, друг Андрія, — спільне ліплення пельменів — це як колективна терапія. А ще зручно: руки зайняті, ніхто не свариться.

Андрій поглянув на Юлю. Вона уникала очей, як завжди. З тієї ночі, коли майже… але не зовсім. Вони обидва мовчали. І це стало звичкою.

— Ми з Анькою ще прийдемо! — сказав Дімон, хапаючи куртку. — Покиньте нас? — Юля підняла брову. — Та ні, просто треба... вода в машині! Терміново!

Двері за ними зачинились. І лишились двоє — фарш, тісто і та сама пауза, яка тягнеться третій місяць.

— У тебе тісто рветься, — сказала Юля, не дивлячись.
— Бо я хвилююсь. Раптом воно теж втече, як ваші друзі.

— Змова?

— Змова. Смачна. Але напружена.

— Чому?

— Бо ми тут удвох. А я три місяці не знаю, що з тобою робити.

— Зліпити?

Він розсміявся. І її усмішка вперше за вечір з’явилась без примусу.

Вони місили, ліпили, формували пельмені. Поступово — кожен рух ставав м’якшим. Вона випадково торкнулась його руки. Він не відсмикнув. І не пожартував. Просто подивився.

— Що?

— Може, ми досі не разом, бо боїмось зіпсувати?

— А може, бо надто довго ліпимо самі?

Вода закипіла. Вони кидали пельмені по одному, ніби кидали страх.

— Ти колись робив щось просто на відчутті?

— Прямо зараз.

— Я боюсь, — зізналась Юля.

— А я — що якщо нічого не зроблю, то програю.

Вона зітхнула. Він підняв ложку, зачерпнув бульйон і дмухнув.

— Перший пельмень — для примирення.

— Ми не сварились.

— Ми не говорили.

Вони скуштували. Пельмень був гарячий. І справжній. Як момент між ними.

— Наступного разу — самі ліпимо тісто, — сказав він.

— Наступного?

— Так. Бо зараз — перший раз, коли я не хочу, щоб все скінчилось, коли страва закінчиться.

— А якщо знову злякаємось?

— Тоді я попрошу Дімона ще раз “забути ключі”.

— А я скажу “так”, якщо в наступному пельмені буде... поцілунок.

Він не чекав пельменя. Просто нахилився. І вона не відсторонилась.

І на кухні, яка ще годину тому була сценою змови, зараз пахло чесністю, бульйоном — і першим разом, коли тісто не було головним.

🍽 РЕЦЕПТ: ПЕЛЬМЕНІ «ЗІ ЗМОВОЮ ТА ФІНАЛЬНИМ ПОЦІЛУНКОМ»

Інгредієнти:

• 1 кг друзів, які втомились чекати
   
• Тісто — розкатане мовчанням
   
• Фарш — з натяків, які досі не стали словами
   
• Сіль — трішки суму
   
• Бульйон — зігріваюча відвертість
   
• Поцілунок — необов’язковий, але рекомендований
   

Спосіб приготування:
Ліпити разом. Кидати страх у киплячу воду. Не боятись, що розвариться — бо справжнє витримає. Подавати з усмішкою. І бажано — не наодинці.