11. ЛАЗАНЬЯ ЗІ СЛЬОЗАМИ

🍝 Страва: домашня лазанья з соусом бешамель і невиговореними словами
💔 Емоція: розрив, спогади, спроба попрощатись через смак
📖 Сюжет (коротко):

Вона кличе його на вечерю. Востаннє. Щоб попрощатися. Готує лазанью, яку колись готували разом. Але страва — виявляється не про прощання. А, можливо, про щось іще...

Вона викладала шари тіста повільно. Занадто повільно. Ніби намагалась не тільки вирівняти лазанью, а й себе.

Кожен інгредієнт був не просто їжею — спогадом.
Томатний соус — з тієї ночі, коли вони облизували ложки, змагаючись, хто краще приправить.
Бешамель — той самий, у якому він просив “додай трохи мускатного горіха, бо інакше це не ти”.
Сир — зранку, коли вона вставала раніше, щоб натерти його в тиші, поки він ще спав.

Сьогодні все було інакше.

Він мав прийти о 19:00. Вона мала сказати “все”. Але поки що — лиш тиша, кухня і серце, яке відмовлялось визнавати рецепт розриву.

Він увійшов, як завжди — з ключем, який ще не встигла відібрати.
— Пахне... так знайомо, — сказав він.
— Це вона. Та сама, — кивнула на духовку.

Сіли. Мовчали. Ложки різали шари тіста, наче слова, які так і не вийшли назовні.

— Я пам’ятаю, як ти її готувала вперше. Я тоді майже плакав.
— А я пам’ятаю, що ти пересолив салат. Але я не сказала.

— А чому зараз?

— Бо більше нема сенсу мовчати, — тихо відповіла вона.

Він опустив очі.
— Ти вирішила?

Вона кивнула.

— І все ж готуєш лазанью?

— Бо вона — частина нас. І я хотіла, щоб останній раз був із нею. Зі смаком спогадів. А не образ.

Він підвівся, пішов до кухні, мовчки витер тарілки.
Повернувся, сів навпроти.

— Я не знаю, як це так. Щоб сидіти, їсти і відчувати, як падає всередині все, що будували.

— Бо ми будували не будинок. А кухню.

Він посміхнувся, але в очах — блищало.
— Я міг би сказати, що все ще люблю тебе. Але боюсь, що ти назвеш це маніпуляцією.

— А я боюсь, що відповім, і знову почнеться цикл. Який завершиться там же, де й зараз.

Вони мовчали. Тільки виделки торкались складаних слоїв, що розповзались від тепла. Як і вони.

— Вона смачніша, ніж була, — сказав він.

— Бо я додала трішки свободи. І менше страху.

Коли тарілки спорожніли, вона зібрала посуд.
— Я залишу тобі останній шматок. На згадку.

— А ключ?

— Поки залиш. Я не впевнена, що зможу викинути твій номер з пам’яті швидше, ніж з холодильника твої магніти.

Він зупинився біля дверей.

— Якщо ти коли-небудь знову приготуєш лазанью — і згадаєш мене...

— Я завжди згадуватиму тебе, коли натираю сир.

— Тоді я точно залишаю ключ. На випадок, якщо одного дня ти захочеш, щоб я знову пересолив салат.

Вона не відповіла. Але коли двері зачинились — у духовці ще залишався шматок. І він — залишився.

🍽 РЕЦЕПТ: ЛАЗАНЬЯ «ЗІ СЛЬОЗАМИ І СОУСОМ БЕЗ ОБРАЗ»

Інгредієнти:

• 12 листів спогадів
   
• 2 шари непроговореного
   
• 1 літр бешамелі прийняття
   
• 400 г сирної ніжності
   
• Сльози — необов’язково, але щиро
   

Спосіб приготування:
Кожен шар — це ще один день, коли було добре. Запікати на повільному вогні, поки не стане легше. Подавати на двох, навіть якщо знаєш, що завтра — на одного.