10. КАПУСНЯК НА ЗНІМНІЙ КВАРТИРІ

🥬 Страва: капусняк з копченостями, тушкований на повільному вогні співіснування
🧺 Емоція: побутова ніжність, звички, які стають теплом
📖 Сюжет (коротко):

Вона знімала квартиру, він шукав, де оселитись. І доля — або алгоритм житла — звів їх у спільному просторі. Почалось із борщу через чергу до ванни, продовжилось капусняком... і закінчилось розумінням: ділити кухню — це більше, ніж просто поділ простору.

Катя знала: співмешканці — це лотерея. Її попередня "сусідка" варила яйця в кавоварці й залишала записки типу "не торкайся моєї виделки, вона духовна".

Тому коли приїхала нова людина — вона очікувала гіршого. Але замість того... з'явився він.

Андрій.
З рюкзаком, усмішкою і каструлею.
— Я сам собі готую. Обіцяю — ніяких яєць у мікрохвильовці.
— Побачимо, — відповіла Катя, захищаючи свою полицю в холодильнику, як територію.

Він був ввічливим. Слухав музику в навушниках. Завжди мив за собою. І одного разу запитав:

— Ти їси капусняк?

— А ти вмієш його готувати?

— Дізнаєшся сьогодні о сьомій. Якщо залишиш трохи сметани.

І вона залишила.

Того вечора на кухні пахло по-домашньому. Андрій варив капусняк з копченими реберцями, щось тихо мугикаючи.
Катя, хоч і з ноутбуком, краєм ока спостерігала за процесом.

— Я думала, що чоловіки і капуста — не сумісні.

— Ти ще не бачила мого борщу. Але капусняк — це як перевірка. Якщо вийшов — значить, життя не зламалось.

— Філософ?

— Кулінарний екзистенціаліст.

Сіли вечеряти. Випари з тарілки обіймали обличчя, як дитинство в бабусі.

— Ммм… — промурмотіла вона після першої ложки. — Це смачно. Несподівано.

— Як життя на зйомній квартирі.

— І як сусід, який раптом стає цікавим.

Він усміхнувся.
— А ти — не така холодна, як твоя полиця в холодильнику.

Вона засміялась. І відсунулася ближче.

Відтоді в них з’явились ритуали. Субота — капусняковий день.
Прання — разом. Сметана — спільна.

Він залишав їй записки типу "не забудь, що у тебе найкраща ложка". Вона — готувала чай, коли бачив, що він втомлений.

— Як думаєш, капусняк — це зручно для першого побачення?

— Залежить від людини. Але ти вже на четвертому.

— Серйозно?

— Я рахую від того вечора, коли ти поклав сметану мені в тарілку, не питаючи.

— А я рахую з того, як ти витерла мені губу серветкою і сказала "ти смішний".

Вони сиділи навпроти — між ними порожні тарілки, але повні погляди.

Одного ранку вона зайшла на кухню — і побачила нову табличку на стіні:
"Кухня для двох. Навіть якщо один ще в халаті."

— Це твоя робота? — запитала Катя.

— Ні. Це ми.

Вона підійшла ближче, обняла його ззаду.
— А що буде далі?

— Наступного тижня я спробую зробити голубці.

— Це вже звучить небезпечно.

— Як спільне життя. Але ж ми витримали капусту. А це — гірше тільки для шлунку.

Вони поцілувались. І, як завжди, в них закипіла каструля.

🍽 РЕЦЕПТ: КАПУСНЯК «СПІЛЬНА КУХНЯ»

Інгредієнти:

• 1 велика каструля поваги до чужих тарілок
   
• 300 г капусти співіснування
   
• 2 реберця турботи
   
• Кілька ложок спільних ритуалів
   
• Сметана — для гармонії і ніжності
   

Спосіб приготування:
Готувати на повільному вогні звикання одне до одного. Періодично мішати жарти й серйозні розмови. Подавати гарячим, без скатертини, але з серцем. І краще — на двох.