Глава 5 "Таємні інтриги"

 Яскраві сонячні промені безперешкодно потрапляють на гладку поверхню літньої їдальні. Величезні білі колони стоять по чотирьох кутках кімнати, в якій немає двох стін. А посередині всієї цієї пишноти стоїть величезний стіл, на чолі якого сидить фараон, праворуч від нього сидить його цариця.

 Я ж сіла неподалік Вікі, і так вийшло, що навпроти мене сидів Муваталлі, не зводячи свого гострого погляду весь сніданок.

Серйозно? Чоловік, годі на мене дивитися! Так і хочеться крикнути, додавши клацання пальців, щоб точно привернути увагу до моєї вимоги. Я і так після вчорашнього інциденту ледь заснула. Не хочу ще й свідомість втратити від цього типа. Ні, не в значенні від його краси. Просто енергетика в нього занадто ... ее ... сильна. Так, коротше! Про що я взагалі думаю?

 Подумки закотивши очі, переводжу свій погляд на сад, який чудово видно з другого поверху палацу.Величезні пальми та квітучі чагарники створюють атмосферу тропічного раю.  Яскраві квіти, мов краплі фарби, розкидані по зеленій траві, притягують погляд.  Птахи щебечуть у кронах дерев, а легкий вітерець приносить із собою аромати свіжості та життя.  Це місце має бути ідеальним для відпочинку, але зараз я почуваюся як у клітці.

- Анастасія, ви не проти, якщо я дещо в вас запитаю? - несподівано перериває мої міркування Муваталлі, його голос звучить низько та впевнено.

Я здригаюсь і відводжу погляд від саду, знову зустрічаючись з його проникливими очима.Вони здаються такими глибокими, що можна потонути. Але я не збираюся цього робити.

- Залежить від запитання, - відповідаю, намагаючись звучати невимушено.

Він нахиляється трохи ближче, і я відчуваю, як його увага стає ще інтенсивнішою. Дідько, куди дивиться Віка? А, звичайно! Ці голубки знову воркують і уваги ні на що не звертають.

- Чому ти так нервуєш? Це не вперше, коли ти опиняєшся в оточенні людей, які можуть бути небезпечними для тебе. Мабуть. - Наприкінці додає він, від чого у мене прискорюється пульс.

Я стискаю губи, не знаючи, що відповісти. Так, я не раз стикалася з небезпекою, але зараз все здається особливо похмурим.Я не можу дозволити собі показати слабкість, але його слова змушують мене замислитись.

- Можливо, це просто ефект вашого погляду, - парирую я з легкою усмішкою, і подумки додаю, що ще тільки вчора він за моєю спиною мені погрожував.

Він усміхається у відповідь, але в його очах все ще читається серйозність.

- Не обманюй себе. Я бачу, що ти не така впевнена в собі, як намагаєшся показати. – переходить він на ти.

Та що він взагалі собі дозволяє? Яке нахабство! Тут це неприемлемо, якщо ви не є близькими друзями чи родиною.

У цей момент фараон підіймає тост за процвітання та благополуччя свого народу. Усі присутні піднімають келихи, і я мимоволі приєднуюсь до цього ритуалу. Але мої думки все ще зайняті розмовою з Муваталі.

- Що ти хочеш від мене? — питаю його тихо, коли шум довкола вщухає. Так, я також переходжу на ти.

Він дивиться на мене з цікавістю, наче намагаючись розгадати якусь загадку.

— Я хочу зрозуміти тебе. Ти не така, як усі тут. Є щось особливе у твоїй енергетиці. Хоч би твоє ім'я, звідки ти? - підозріло примружившись, питає цар.

Я зітхаю і відводжу погляд убік. Його слова водночас тішать і лякають мене. Я не знаю, що він має на увазі, і не впевнена, чи хочу це знати.

— Може, ти дуже багато думаєш? - Відповідаю я, намагаючись змінити тему. Можливо, мої слова звучать нахабно, але що мені вже втрачати?

Але він не відступає.

- Можливо. Але я думаю, що саме це «щось» може відіграти важливу роль у майбутньому.

Я відчуваю, як усередині мене здіймається паніка. Майбутнє? Про що він каже? Я лише звичайна дівчина з іншого світу, правда він про це ще не знає. Сподіваюся і не дізнається. Яке ставлення я маю до цього місця та до цих людей? Я заплуталася.

Знову відводжу погляд на сад, намагаючись знайти заспокоєння у його красі. Але навіть природа не може відвернути мене від думок про те, що чекає на мене попереду. 

Через час, коли я вже прогулювалася просторими коридорами царського палацу, мою голову відвідала, як мені здається чудова ідея. Думаю відвідати центр міста, буде гарною нагодою провітрити голову. Ну а що? Прогуляюся вузькими вуличками, пройдуся берегом Нілу, а також обов'язково куплю якісь дрібнички, заберу їх свого до  часу як доказ, що в мене не їде дах.

Чітко зрозумівши як діятиму, біжу до своїх покоїв щоб переодягнутися в щось менш помітне.

Я швидко відкриваю скриню та перебираю сукні, які мені надали. Більшість із них надто яскраві та розкішні для простої прогулянки містом. Зрештою, я знаходжу одну — легку, світло-кремового кольору, з короткими рукавами та вільним кроєм. Воно не дуже помітне, але все ж таки підкреслює мою фігуру. Я надягаю його і доповнюю простими сандалями.

Зав’язую волосся в недбалий пучок, щоб воно мені не заважало, і злегка підфарбую губи блідою помадою. (Так, вона вже існує в Стародавньому Єгипті). Дивлячись у дзеркало, я відчуваю, що виглядаю досить скромно і непомітно. Всередині мене спалахує хвилювання - це прекрасний день у цьому загадковому світі.

Залишивши покої, я обережно спускаюся сходами. Палац сповнений стражників та слуг, але я намагаюся не привертати до себе уваги. Моє серце б'ється від хвилювання, коли я виходжу надвір. Не знаю чому, але я дуже не хочу, щоб Муваталлі або його слуги побачили як я залишаю палац. Сонячне проміння яскраво висвітлює місто, і навколо мене лунають звуки життя: сміх дітей, розмови торговців, запах свіжих фруктів та спецій.

Я прямую до вузьких вуличок, де місцеві жителі ведуть свої справи. Тут панує особлива атмосфера — галаслива та яскрава. Я зупиняюся біля прилавка із фруктами і купую кілька стиглих фініків. Продавець усміхається мені, і я почуваюся частиною цього світу.

Продовжуючи прогулянку, я добираюся до берега Нілу. Вода сяє на сонці, і я завмираю на мить, милуючись видом. Цей момент здається ідеальним – ні турбот, ні тривог.  Я сідаю на лаву і просто спостерігаю за життям навколо: човни пливуть річкою, люди спілкуються на березі, а вдалині чути звук музики.