Глава 2 "Подорож у часі"

 Провівши по ньому рукою, я моргнула від подиву. Мені здається, чи цариця зображена на ньому мені підморгнула? Торкнувшись фігури цієї таємничої незнайомки, я відчула знайоме відчуття польоту. Земля йде з-під ніг, а дихання перехоплює.

 Я відчуваю, як моє тіло стає легким, свідомість повільно спливає. Яскраве світло повністю огортає мене, а дух золотої кобри, яка ніби обіймає своїм великим тілом, занурює мене в безодню темряви.

***********************

- О-о-о-й, - мучившись від головного болю, простягла я. - Що, за.....

 Розплющивши очі, я спробувала підвестися на ліктях, щоб оглянути обстановку і зрозуміти, що ж зі мною сталося. Зрозумівши, що лежу на чомусь гарячому та м'якому, перевела свій погляд униз.

- О, Боже! - Вигукнувши від жаху, я підскочила на ноги - Ай, ммм.....

 Не розрахувавши свої сили, мало не впала від сильного запаморочення. Та ну що це таке? Зла не вистачає! Я лежу на піску, а зверху в мене врізаються сонячні промені. Що за жарти?

- Якщо це ти, Денис, знову вирішив приколотись, то я особисто підсмажу та скормлю тебе Аліні!- тупнувши ногою, почала погрожувати поки що своєму другу, бути скормленим його ж сестрі. Ну, а що? Відносини у них і так не дуже.

Вирішивши уважніше оглянути місце в якому я опинилася, зрозуміла, що мій без п'яти хвилин покійник - друг, не винен.

Ніл. Я стояла на березі річки, вода якої іскрилася під променями яскравого сонця, а навколо мене вирувало життя.

Величні храми, невеликі будинки з пісковику та граніту, а також безліч зелених дерев вдалині.

Тільки зараз уловила шум. Звуки лунали звідусіль, сміх дітей, розмови дорослих та ніжний шелест води.

- М-да, ось я і повернулася, - сказала я з сумною усмішкою. - Рік минув, а нічого так і не змінилося. Хоча... сподіваюся що рік.

Не сказати, що я сильно налякана, скоріше, просто це дуже несподівано.

 Сподіваюся Віка досі цариця Єгипту, а Семерхет фараон, інакше мені буде не солодко.  Згадавши подругу, посміхнулася.

Під час тієї нашої подорожі, сталася подібна ситуація, тоді ми також потрапили до Стародавнього Єгипту, де Вікторія зустріла Семерхета - Фараона Єгипту і, одружившись з ним, залишилася тут жити. Тоді мені самій довелося повернутися в наш світ ... Але це вже інша історія.

- Так, як говорили великі, тільки без паніки!

Сказавши це, вирішила що настав час відвідати стару знайому. Палац як і раніше було видно з усіх боків міста, вирішивши, що треба рухатися до нього, я рушила в дорогу.

Упевнено крокуючи берегом Нілу, моє серце стукає в унісон з ритмом життя навколо. Я не можу повірити, що знову опинилася тут, у світі, де кожен камінь та кожне дерево зберігає історію. Спогади про попередню подорож накочують хвилями, і я відчуваю, як у мені прокидаються старі емоції — радість, страх, надія.

Сонце світило так яскраво, а повітря було наповнене ароматами спецій та свіжої зелені. Я оглядала навколишній простір: діти грали біля води, жінки носили кошики з фруктами, а чоловіки обговорювали щось важливе. Все це створювало атмосферу домашнього затишку.

— Якщо я справді тут, виходить, Віка теж має бути десь поруч, — шепочу сама собі, прискорюючи кроки.

У міру наближення до палацу величні колони ставали дедалі помітнішими. Я зупинилася на мить, щоб помилуватися архітектурою – це щось неймовірне! Кожен елемент опрацьований до дрібниць, а постаті богів і фараонів дивляться на мене з висоти їхнього росту. Навколо палацу повно озброєних стражників. Ох-ох-ох, завдання звичайно! Як мені потрапити всередину?

— Вітаю тебе, сонячне творіння! - пролунав голос поруч. Я здригнулася від переляку і обернулася. Побачивши перед собою чоловіка в традиційному єгипетському одязі, трохи підняла брову.

— Я... я шукаю Вікторію, царицю Єгипту. Ти не знаєш, де її можна знайти? — я все ж таки зважилася поставити це питання, напевно сподіваючись на диво.

- Цариця Вікторія? Я знаю тільки царицю Ісет! Вона зараз у залі ради,— відповів чоловік із усмішкою.— Я можу проводити тебе туди.   Мене звуть Хоремхеб, я один із радників.

- Емм ... це було б чудово! - Вигукнула я, переварюючи ще отриману інформацію. Як не знає? У якому я взагалі столітті?

- Мамочки.- Єдине що прошепотіла я почавши молитися і слідуючи за радником.

Він щось розповідав про їхнє життя тут і про нову царицю іноземку, яка постійно допомагає народу і мудро править країною. Чесно кажучи, мене зацікавила ця інформація, тому що Віка могла змінити ім'я після весілля з фараоном, плюс тут вона була іноземнкою для всіх.

— Вона стала символом надії для багатьох, — сказав Хоремхеб. — Люди люблять її за мудрість та справедливість.

Я не могла не посміхнутися. Це було саме те, що я хотіла почути.Коли ми підійшли до величезних дверей зали ради, Хоремхеб постукав.

— Увійдіть! - пролунав голос зсередини.

 Двері відчинилися, і я відчула приплив хвилювання. Усередині зали сиділи високопосадовці і сам фараон Семерхет. Вікторія стояла перед ними в чудовій сукні з тонкого льону, її волосся було прикрашене золотими шпильками.

- Настя! - Вигукнула вона, побачивши мене. Її обличчя осяяло радістю. - Ти повернулася!