Глава 1 "Несподіваний поворот долі"

- Ммммм, - стогну я щось нерозбірливе, вимикаючи свого головного ворога вранці. - Як же ти мене дратуєш!

 Хто взагалі вигадав цього монстра? Хіба це законно так мучити людину? Тяжко зітхнувши і на дотик знайшовши свої капці, я встала з ліжка і пішла у напрямку до ванної.

 Діставши з кейсу зубну щітку і увімкнувши в крані воду, почала виконувати щоденний ритуал, паралельно обмірковуючи, як пройде сьогоднішній день.

 Закінчивши з лазневими процедурами, думаю що б сьогодні такого вдягнути. Вирішивши, що легкі чорні шорти і біла майка ідеально підійдуть під час дослідження, йду на балкон.

 Присівши на дерев'яний стільчик, насолоджуюся неймовірною атмосферою передмістя Каїра і останніми хвилинами тиші на сьогодні. Рівно через п'ять хвилин, я маю покинути цю затишну кімнату, щоб зустрітися зі своїми одногрупниками.

Ідея цієї поїздки була не спонтанною. Ми з гуртом давно планували відвідати це місце. Для нас – істориків, це неймовірно цікавий та корисний досвід. Тому готель ми бронювали не в центрі Каїру, а в його передмісті, щоб бути ближчими до об'єктів нашого дослідження.

- Насте! На тебе довго чекати? - Безсовісно перервав мої думки Денис. Ну, що за людина?

- Та йду я, йду! - крикнула невдоволено у відповідь, уже підходячи до виходу з кімнати.

- Доброго ранку! Вирішив особисто за тобою зайти, а то раптом знову підеш у свої думки.

 Денис був моїм другом ще з першого курсу. Коли ми тільки знайомилися з одногрупниками, мене вразила його любов до археології та потяг до історії. Він вже багато років захоплювався колекціонуванням старовинних монет, більшу частину яких знайшов особисто. 

- Так, є грішок. - відповіла я і засміялася. - Ну, тоді пішли, а то Марина Вікторівна знову бурчатиме про нашу непунктуальність.

Так перемовляючись і жартома, ми підійшли до групи. Навколо панувала атмосфера очікування та легкого хвилювання.Усі обговорювали деталі майбутньої поїздки, ділилися очікуваннями та жартами. Марина Вікторівна, наш куратор, уважно перевіряла списки та щось записувала у блокноті.

— Ну, що, всі на місці? — спитала вона, зводячи погляд і оглядаючи нашу компанію. — Сподіваюся, ви маєте всі необхідні речі?

Я кивнула, намагаючись не видати свого хвилювання. Попереду на нас чекала екскурсія до пірамід, про яку ми так довго говорили на заняттях. Це була унікальна можливість побачити на власні очі те, про що ми читали в книгах. Щоправда, це хвилювання було обгрунтоване не тільки майбутнім дослідженням.

— Насте, Денисе, ви не забули про свої блокноти? — раптом спитала Марина Вікторівна.

- Звичайно! — відповів Денис із посмішкою. - Ми готові записувати все, що побачимо.

Зібравшись в автобусі, я влаштувалася поряд із Денисом. По мірі того, як ми виїжджали з міста, за вікном почали з'являтися мальовничі краєвиди: зелені поля, дерева та невеликі будиночки. Я відчувала, як передчуття і страх зростають з кожною хвилиною.

- Ти уявляєш, як це буде? — спитав Денис, дивлячись у вікно. — Я завжди мріяв побачити ці величезні символи давнини.

- Так, це неймовірно! - Погодилася я. — Ми зможемо там провести цілий день і вивчити кожну деталь.

У міру наближення до місця призначення розмови ставали все більш жвавими. Кожен із нас ділився своїми очікуваннями та припущеннями про те, що ми побачимо. Я не могла дочекатися моменту, коли вже опинимося всередині піраміди і зможемо торкнутися історії.

Нарешті автобус зупинився, і ми вийшли на вулицю. Перед нами розкинулася велична піраміда Хеопса. Я відчула, як мурашки біжать по шкірі від знайомої картинки. Більше року минуло з тих подій, і ось, я знову тут.

— Готові? — спитала куратор, підводячи руку, щоб привернути увагу.

- Так! - хором відповіла група.

Ми почали рухатися до входу, і я відчула прилив холодного поту на спині та лобі.

 Цей вхід був мені знайомий, як і атмосфера цього місця. Трохи більше року тому, я та моя подруга Віка, були тут як туристи. Тільки ось... Повернулася з цієї подорожі я одна.

 Мої думки знову були перервані Денисом. Друг вже більше хвилини захоплено розповідав мені про якийсь символ на стіні і яке знання він ніс для стародавніх єгиптян.

- Так, як цікаво, - спробувала відповісти я, потрапивши в тему. - Подивися, всі наші вже в іншому коридорі, давай наздоженемо.

Я згадала, як ми з Вікою сміялися, робили фотографії на тлі пірамід і мріяли про те, як одного разу повернемося сюди знову. Але тепер вона не могла бути зі мною. Я змусила себе відволіктися від цих думок і зосередитись на сьогоденні.

— Насте, ти як? — тихо спитав Денис, помітивши, що я трохи відстала від групи.

- Так, все гаразд, - відповіла я, хоча всередині мене вирували емоції. — Просто трохи замислилась.

 Він кивнув головою, і ми продовжили наш шлях до друзів. Я намагалася не думати про минуле і зосередитися на тому, що на нас чекає попереду. Ми ввійшли до темного коридору, який вів углиб піраміди. Стіни були холодними та кам'яними, а повітря наповнювалося легким запахом старовини.

- Вау, подивіться на це! — вигукнув хтось з групи, вказуючи на ієрогліфи, вирізані у камені.

Я підійшла ближче та почала вивчати символи. Кожен із них ніс у собі частину історії, яку ми намагалися зрозуміти та інтерпретувати на заняттях. Це було неймовірно — стояти тут і бачити все на власні очі.

— Марино Вікторівно, а що означають ці знаки? — спитала я, звертаючись до нашого куратора.

Вона підійшла ближче та почала пояснювати значення деяких символів. Я слухала її із завмиранням серця, намагаючись запам'ятати кожне слово. У цей момент я зрозуміла, що незважаючи на всі труднощі та втрати, я маю продовжувати свій шлях. Історія це те, що пов'язує нас з минулим і допомагає зрозуміти сьогодення.

Просуваючись далі коридорами піраміди, ми наткнулися на невелику кімнату з саркофагом у центрі. Атмосфера тут була зовсім іншою — тиша та священний спокій наповнювали простір.

— Це місце було останнім притулком фараона, — пошепки сказала куратор. — Тут ми можемо відчути дух давнини.