РОЗДІЛ 2. Дівчина з Артерії.

Світ охопило сліпуче світло — настільки яскраве, що Тейд інстинктивно закрив очі. Та навіть крізь повіки він бачив срібні спалахи, мовби небо лилось просто в його голову. Коли світло нарешті згасло, він стояв на колінах, важко дихаючи. Ноги тремтіли. Серце билося швидше, ніж мало б.

— Ти в порядку? — дівчина опустилась поруч, торкнувшись його плеча.

Її рука була теплою. Надто теплою — майже гарячою.

Тейд підняв погляд і вперше розгледів її уважно.

Очі. Світлі, але глибокі. У них відбивалась Місячна Артерія, хоч та вже зникла з неба. Немов світіння жило в ній.

— Що… це було? — голос хлопця зірвався.

— Пробудження, — відповіла вона. — І початок того, від чого ти довго тікав, навіть не знаючи, що тікаєш.

Вона подала руку. Тейд вагався лише мить — і взяв її. Дівчина підвела його на ноги з дивовижною легкістю, ніби він важив не більше тіні.

— Мене звати Ліора, — сказала вона. — І я прийшла, щоб відвести тебе туди, де ти маєш бути.

— Я… нікуди з тобою не поїду, — Тейд зробив крок назад. — Я навіть не знаю, хто ти.

Ліора м’яко посміхнулась.

— Ти знаєш. Просто ще не визнав.

Ти відчув Артерію? Її поклик?

Те, що з’явилося на твоїй руці… — вона вказала на срібний візерунок. — Це знак обраних. Таких, як ми. — Як ми? — він майже засміявся від абсурдності. — Я звичайний. Я ніколи—

— Звичайні не виживають після дотику Артерії, — перебила вона тихо. — А ти вижив. І тепер — пов’язаний із нею.

Тейд відчув, як холодок пробігся по спині.

— То що це означає?

— Що тебе знайдуть.

Дуже скоро.

Вітер раптово здійнявся, зірвавши з краю даху старі листівки. Дівчина різко схопилась за його руку.

— Нам треба йти. Вони вже в місті.

— Хто? — Тейд ледь не закричав.

Ліора не відповіла.

Замість цього вона потягла його до краю даху — і зробила те, що змусило хлопця застигнути від жаху: Вона ступила в порожнечу.

І… повисла в повітрі, ніби її тримав невидимий міст із світла. Під ногами виникли срібні лінії — такі ж, як Артерія в небі.

— Довірся мені, Тейде, — вона простягнула йому руку. — Інакше ти не проживеш навіть до світанку. Внизу, в темних провулках міста, вже рухалось щось.

Тіні, що ковзали по землі не так, як мали б.

Надто швидко. Надто безшумно.

Серце Тейда стислося.

Він зробив крок до краю.

Секунда вагання.

І він узяв її за руку.