Серце мольфарки.

-Тихо, тихо, - заспокоювала жінка молодого чоловіка, років 32, неспокійно здригаючого в гарячці. - Тихо. Все буде добре. Ч-ч-ч-ч-ш-ш-ш. 
Чоловік лежав на койці весь у сінцях та порізах у непритомному стані, лише періодично здригався в криках від болю. Жінка сполоснула клапоть білої тканини у залізній мисці з чистою водою, віджала, склала у прямокутник і знов поклала йому на лоба, щоб знизити жар. Через хвилину чоловік полегшено зітхнув. Жінка встала і пішла на двір, залишивши двері відчининими, щоб на веранду зайшло свіже повітря. Погода була сонячна і тепла, не дивлячись на те, що вже був жовтень. Дерева частково вдягнулися у золотаве вбрання. Жінка підійшла до моцного дерев’яного столу з лавкою. До неї підбіг чорненький цуцик і завиляв хвостиком. 
-Рано ще, рано, Куций, - звернулася вона до собаки, - почекай ще хоч годину, а то в ночі будеш голодний. 
Цуцик ніби зрозумів господиню і, засмутившись, пішов і ліг на своє місце біля порогу. 
-Мур-мя, - підбігла чорна кицька до жінки і почала тертися о ноги. 
-Е, ні, ні, Муранька, - посміхнулася жінка. - Не підлизуйся. Он бери приклад х Куцого. Він молодець, чекає. - Жінка сіла за стіл. На ньому лежали різні трави. Вона почала їх перебирати, де трохи зчищаючи бруд, де знімаючи пожовкле листя і просохлий цвіт. Але кішка заплигнула жінці на коліна, а потім на стіл і почала тертися об її обличчя. 
-Муранька, тікай, - посміхнувшись вона відсторонила кицьку. Але та знов лізла до обличчя, терлася і муркотіла. Жінка засміялася. - От нахабна морда. Ди, Куций, як Муранька нахабно випрошує своє.  
Кицька примружившись подивилася на собаку, не перестаючи муркотіти.  
- Тікай кажу, - промовила все ще посміхаючись від поведінки кішки жінка і трохи посунула її. Та кицька напористо терлася і вперто лізла до жінки. - Гаразд, гаразд, даю, нахабо. - Не витримала такої впертості жінка і поклала трави на стіл. Кішка радісно сплигнула зі столу, задерши хвоста догори. Собака теж радісно підскочив до кішки. Вони трохи зціпилися. 
-Ей, агов, будете битися, залишитеся голодні. - гримнула на них господиня і насупилася. Кішка з собакою розійшлися, ніби й справді зрозуміли її слова. Муранька почала лизати морду Куцого. Він у відповідь лизнув її спину. 
-Отож бо, - промовила жінка і посміхнулася. Вона насипала їжу в миску. 
На диво кішка та песик їли разом, не забираючи один в одного миску і не відганяючи від неї один одного. Ці дві чорняві тваринки ніби ділилися один з одним їжею, щоб кожен зміг попоїсти. 
-Мої хороші. - прошепотіла господарка і погладила обох по спинці, а потім мило посміхнулася. Трохи по спостерігала за ними і сіла знов за стіл перебирати трави. 
-М-м-м-м, - завив чоловік крізь сон і поворухнувся. Потім він відкрив очі і знов закрив. Хоч на веранді було не дуже світло, бо вже вечоріло, але для нього і це освітлення здалося дуже яскравим. Він знову спробував відкрити очі, бо хотів роздивитися де знаходиться. Огледів приміщення і знов закрив. Трохи прийшовши до тями, чоловік спробував підвестися, але все тіло дуже боліло, ноги занеміли, спина охолола. 
-Де я? - спитав він, озирнувшись знов навколо. У відповідь була тиша. - Агов, - вигукнув він вже голосніше, але тиша не порушилася. Чоловік підвівся, але впав від болю у тілі. Тоді він зібрався з силами і, болісно ниючи, все ж таки підвівся і сів на край ліжка. В голові запаморочилося і він застиг, перечекавши помутніння. Коли стало трохи легше чоловік спробував стати на ноги, але біль на стільки різька, що він аж скрикнув. Раптово він стих, прислухаючись довкола. На дворі загавкав собака. 
-Куций, тихо, - почувся десь у дворі голос жінки. Пес затих. Чоловік знов зібрався з силами і встав на ноги. Було дуже боляче, але він все одно зробив кілька маленьких кроків і дістався столу. На столі стояв казан з гарячим борщем, поруч стояла тарілка з ложкою, подалі миска з овочами і неглибока пуста тарілка, глечик з чимсь і тарілка з зеленою цибулею. Біля глечика лежав ніж і буханка хліба на дошці. Запах борщу рознісся по всій веранді. Шлунок заурчав від голоду. Чоловік поступово обійшов стіл і визирнув у вікно, взираючись хто ще є на подвір’ї. Біля кабички*, спиною до чоловіка, поралася жінка років 40-45, одягнена у стареньку сукню додолу, вона підрізала гілля і кидала у вогонь. Раптово вона зупинилася і застигла на кілька секунд наче скеля. Потім різко повернулася і направилася до веранди. Чоловік відступив до столу і обперся на нього. В дверях з’явилася жінка. Вона була миловидна на вигляд з карими очима, волосся було середньорусяве, але пасма на які попадало вечірнє сонце відливали міддю. Вона була не струнка, але і не товста, середнього зросту. Жінка ступила вперед до чоловіка і посміхнулася. 
-Таки справді вижив, - промовила вона, взяв до рук буханку хліба. Її слова пролунали декілька разів відлунням, ніби різні люди повторювали один за одним ці слова. 
Раптово чоловік схопив ножа і приставив до горла жінки, захопивши її сзаду. Вона не опиралася. Він так сильно притискав ножа, що гостре лезо протиснулося крізь шкіру. 
-Хто ти? – Захрипів чоловік. – Де я? Хто тебе підіслав? – Спитав він грізно, ніби уся злість зібралася зараз в нього тут. – Як я тут опинився? – Майже закричав він і ще сильніше притиснув ножа до горла і кров побігла тоненьким струмком по шиї униз. 
-Ти сам до мене прийшов. – Все ще спокійно промовила вона у відповідь. 
-Сам? – Запитав чоловік ледь чутно, ніби в самого себе. В його голові промайнуло кілька спогадів з минулого: 

«Чотири місяці потому Андрій повернувся з роботи дуже розлючений. З нього, як і з багатьох інших зняли великі несанкційовані штрафи. Але і заперечити вони не могли, бо працювали неофіційно. Господар платив, як вважав запотрібним: то преміював, а то лишав хлопців майже без зарплатні. Цього разу теж зняв велику частку із заробітку, бо не отримав запланованого прибутку. Хлопці і кричали, і протестували, і погрожували, але дітися нікуди. Ніхто їх не захистить, бо вони не працевлаштовані. Так і працюють. Андрій теж не був випадком. До сьогоднішнього дня. Він сподівався на цю зарплатню, хотів виплатити за кредитами і купити подарунок своїй коханій жінці. Він все прорахував, що ще б залишилося на прожиток до наступної зарплатні. Але, мабуть, то правду кажуть: «хочеш Бога насмішити, розкажи йому про свої плани». Тепер він не знав що робити. Злість виривалася назовні, але водночас хотілося ридати від неспроможності знайти вихід. Андрій знав, що вихід є, зовсім поруч, але він його не бачить. Від цього ставало ще гірше. Він сів за стіл на кухні і запалив цигарку. Білувато-сірий дим струмом повалив догори. Андрій почесав лоба і замислився. В голові пролітало багато думок, але він не міг за жодну схопитися.  
-Щось сталося? – Спитала гарна, струнка, білява дівчина, щойно увійшовши до кухні. 
-Ні, все гаразд. – Промовив він сумно, але трохи посміхнувся. Він не хотів жалітися їй, щоб вона не побачила його слабким. – Трохи заморився. 
-Їсти хочеш? – Спитала вона і обійняла його. 
-Ні, дякую. Може згодом. Піду трохи полежу. – Він загасив цигарку і, поцілувавши дівчину, пішов до відпочивальні, ліг на кровать і закрив очі. Він не спав, але прикинувся, щоб вона не допитувалася його про справи. - “Треба шукати іншу роботу.” - Міркував він про себе. - “Як найшвидше міняти життя на краще. Але як? Де знайти цю іншу роботу, коли навколо стільки безробітних? І яку роботу шукати, чим ще можна зайнятися в цьому маленькому місті?” - Думки змінювалися одна на одну, але не приносили бажаної відповіді, не знаходили напрямку до життєвої стежки. Андрій повернувся і згодом заснув. Він навіть не почув як його кохана лягла спати поруч. 
Ранок на диво видався похмурим. Усі вчорашні канали прогнозували яскраву погоду, але сонця не було видно з-за хмар. Та птахи співали весело як і у сонячний теплий день. Чоловік встав, підійшов до вікна і, потягнувшись, визирнув на вулицю. Він негативно скривився від такої незапланованої погоди і пішов на кухню. Поставив грітися чайника і пішов вмиватися. Чайник засвистів і Андрій його відставив, вимкнувши підігрів. 
-Доброго ранку, - зпросоння пробуркотіла дівчина мляво входячи до кухні. 
-Доброго, - відповів чоловік і поцілував її у губи. - Як спалося? - Спитав він її, наливаючи у дві чашки кип’ятку. Потім додав каву  і поставив на стіл. 
-М-м, - потягнулася дівчина на вікно, - трохи неспокійно. Ти весь час щось вигукував у ві сні. - Трохи ображено промовила вона і сіла за стіл. - В тебе щось сталося? Ти промовляв “міняти роботу, міняти роботу”. 
-Так, але нічого страшного, - зітхнувши сказав Андрій. - Борисович знов зарплатню врізав. От хочу міняти роботу, але не знаю куди піти. Дуже багато пропозицій. - Він посміхнувся і надпив з чашки. 
- Знаєш, Олесь, мій друг, казав, що їм потрібні люди на завод, - жваво промовила вона, теж надпивши з чашки. - Вони перевозять залізні валуни на потязі, точніше охороняють потяг при перевозці, щоб ніхто не крав залізо. Ну, треба подзвонити, розпитати більш детальніше. Головне платять вчасно і добре, ще й відрядні сплачують. 
-Добре кажеш платять? - Чоловік трохи засумнівався. 
-Так, після кожної поїздки, - продовжувала вмовляти дівчина чоловіка, ніби рекламуючи. - Олесь завжди додому багато грошей привозить і подарунки своїй коханій. Він задоволений. То що, дзвонити? 
-Подарунки, кажеш? - Замислився Андрій. - Ну, дзвони. Дізнаємось, що це за робота така грошова? 
Дівчина набрала номер і декілька хвилин розмовляла, домовляючись про зустріч. 
-Все завтра поїдемо влаштовувати тебе на роботу. - Посміхаючись сказала вона. 
-Я не маленький, кажи де, я сам поїду. - Обурився чоловік. 
-Добре, їдь сам, - погодилася дівчина, щоб уникнути сварки. - Я просто могла б допомогти, раптом ти почнеш нервувати і ваша розмова ні до чого путнього не дійде. Ти ж завжди переводиш розмову до сварки. А я б допомогла тобі уникнути цього. 
-Не хвилюйся, втримаюсь. - Промовив трохи ображено Андрій. - Цього разу промовчу, бо мені потрібна хороша робота. 
-Гаразд, їдь сам, - промовила мило дівчина і, посміхнувшись, поцілувала його у губи. 
Зустріч пройшла, як і планувалося, спокійно і позитивно. Олесь розказав про обов’язки охоронців на потязі під час руху і на станціях. Нічого зверхньо дивного, охороняй, відганяй, отимуй зарплатню. Андрій заохотився цією роботою і з радістю погодився. Він зрозумів, що це доля йому дає відгук на його бажання, тому відмовлятися було дуже по-дурному. Чоловіки ще трохи погомоніли про минуле: шкільні годи, навчання у вузах, де вже встигли побувати за не величкий відрізок свого життя. Виявилося, що Олесь навчався разом з Андрійом у школі, але у різних класах (Андрій на три роки старший від Олеся). І побував Олесь вже багато де, а Андрію майже не було чого розказати. Так трохи поспілкувавшись, чоловіки домовилися про дату оформлення на роботу і зміну, у яку Андрій заступить. Олесь запропонував наступну зміну після нього, мовляв, щоб бути впевненим, що Андрій не залишиться без роботи. Звичайно, Андрій погодився. Наступного дня вони поїхали оформлюватися. Все пройшло вдало. Через три дні Андрій заступає на зміну.”