Глава 10.2

— Як же я рада, що ви прийшли… — обійняла мене Кармен, перетворившись на людину. Над озером тремтіли тіні трьох примарних душ, і вона кинула туди швидкий погляд.

— Ти що, бачиш їх? — здивувалася я.

— Кого? — пробасив Лопес. — Рамонсіта, я, звичайно, не хочу сказати, що я теж щасливий — мені тут за одну сеньйориту нести відповідальність серед усього цього пекла складно… як вона мене налякала, якби ти знала! Пішла у свій сон, демони його забирай, а я думай, не дай боже, померла… — І стільки відчаю було в його голосі, що я навіть не знала, що відповісти.

— Здається, твоїх предків бачу тільки я, — збентежено знизала плечима Карменсіта, усміхнувшись духам.

Рікардо привітно помахав сомбреро, бабуся вклонилася, а Га-Уциль приклала долоню до серця. Повний місяць над озером здавався величезним лимоном, що застиг серед суцільної чорноти.

Кармен розповіла все про свої марення і прохання Мігеля, про ту печеру для ініціації, і про дрібну нечисть, яка зустрілася їм з Лопесом.

— Я впевнена, це був знак від добрих духів, яких просив про допомогу тональ, — палко промовила вона наостанок, — але як нам знайти ту печеру? Ми можемо все життя блукати кам’яними лабіринтами цих гір і нічого не відшукати! А раптом печера й зовсім у… — Її голос затремтів, а в очах заблищали сльози. — В іншому світі! Або просторі… часі?.. Де нам шукати Мігеля?..

— У мене тепер є помічник, хай і немає чарівного персня, — усміхнулася я і дістала з-за пазухи свого фамільяра. — Можливо, разом із духами предків він зуміє провести нас…

— Але ми не зможемо провести людину, — наблизилася до нас Га-Уциль. Та, що прийшла з темряви, вказала на Аугусто, який, як і раніше, її не бачив і лише нервово погладжував свою бороду, відчуваючи повну безсильність у цьому світі демонічних істот. Його сила і кмітливість тут нічим не могли допомогти, і від цього він злився.

— Аугусто, ти зможеш нам пробити одну людину? — звернулася до нього я. — Поки ми з Кармен пошукаємо печеру або хоча б спробуємо зрозуміти, в якому світі тримають Мігеля, потрібно дізнатися, де знаходиться Рауль Хіменес, це людина, яка бачила його останньою, судячи з усього. Але телефони відключені, я не змогла до нього додзвонитися… І перевір, чи справді решта адептів смерті в Штатах, їхні контакти я тобі зараз надішлю… звичайно, зараз ніч, але я майже впевнена, що ти їх з-під землі дістанеш. Може, вони розкажуть щось про цього Рауля.

Лопес підійшов, нахмурився, одразу ж почав порпатися у своєму телефоні, поки я передавала йому всю інформацію — судячи з того, що зв'язок тут, біля озера, ще був, ми поки що перебували в реальності.

— Хіменес… Хіменес… — пробурмотів Аугусто, зручніше влаштовуючись біля валуна, щоб його не було видно з дороги та відкритої місцевості. —  Я чув про нього, але де саме?.. Сеньйорити, у мене до вас одне прохання, будьте обережні й не змушуйте мене піднімати на вуха всю поліцію штата та всіх мексиканських відьом, щоб рятувати вас із нових халеп… — Він з досадою клацнув язиком. —  Не подобається мені все це! Не хочу я вас відпускати!

— З нами будуть мої предки, не бійся за нас, — посміхнулася я. — А ще я, здається, нарешті подружилася з Ла Муертою. Тому ми в надійних руках.

І я пустила на землю кошеня, дозволивши фамільяру самому вирішити, куди пролягатиме шлях. Усі три привиди оточили мене, чекаючи, поки моя супутниця попрощається зі своїм хлопцем.

— Обіцяю не лізти в бійки й слухатися старших! — відсалютувала Кармен і відступила від Лопеса, пославши йому повітряний поцілунок. Той лише зітхнув — ловити злочинців у Каїрі чи наркодилерів у Штатах було безпечніше, ніж жити поруч із сімейкою мексиканських чаклунів.

Ми попрямували берегом озера за кошеням, супроводжувані духами. По дорозі тихо переговорювалися, ділячись тривогами. Ми неймовірно переживали за Мігеля, і Кармен була рада тому, що матері немає в Акапулько.

— Вона така панікерка, — тихо говорила дівчина, уважно стежачи за темними джунглями, що причаїлися праворуч від стежки. — З дитинства у неї була чуйка на наші витівки, нічого не могли приховати…

— Вона ж не знає, здається, про твою другу душу і що Мігель… маг? — здивувалася я.

— Вона все знає, — зітхнула дівчина, — просто удає, що цього не існує. Вона керується правилом — не дивись у безодню, і безодня не побачить тебе. Впевнена, що якщо з усіх сил удавати, що чарівництва і світу духів немає — то й не буде їх. І життя буде звичайним… Вона у нас з примхами.

— Я помітила, — стримано відгукнулася я. — І вона не дуже любить мене…

— Вона не дуже любить усіх, — криво посміхнулася Кармен. — Повір, справа не в тобі. Ніхто не підійшов би їй у ролі невістки… Я взагалі боюся того, що буде, коли приведу до неї знайомитися Аугусто. Ти уявляєш, який скандал влаштує матінка?

— О так… — пробурмотіла я. — Лопес не найідеальніший наречений для дівчинки з аристократичної родини…

— Тож ти відразу станеш улюбленою і рідною, повір… о, дивись, що це?

І вона показала на щілину в скелі, досить широку, щоб туди залізло кошеня, але вузьку для людини. Нечисть сховалася там, слідом вирушили духи предків, тільки Рікардо залишився охороняти нас.

— Якби не прикра випадковість у вигляді моєї раптової смерті, то я б викликав цього сеньйора на дуель, — видав він, опускаючись на траву поруч із Кармен, на що вона лише нервово посміхнулася, розуміючи, що примарний юнак лише жартує, намагаючись змусити її забути про реальність. — А ваша матінка оцінила б такого нареченого, як я, по достоїнству, повірте!