Глава 9.3

КАРМЕН

 

— Дзеркало богів… — зачаровано прошепотіла Кармен, через годину блукань опинившись на березі величезного озера.

— Камінці звідси теж підійдуть? — нахилився до розсипу каменів Аугусто.

— Гадаю, так, тим паче це священне озеро… Але мене лякає те, що тут відбувається… Ми в якихось інших джунглях, Аугусто, — занепокоєно промовила Кармен, сідаючи на березі й втомлено опускаючи голову на коліна, притиснуті до грудей. — Це все дуже дивно. Тут відстані інші. Ми опиняємося в абсолютно неймовірних місцях, причому зазвичай до них потрібно їхати кілька годин машиною. А ми за півгодини пішки дісталися… моторошно.

— Може, є й хороша новина, а, нінья? — втішно запитав Лопес.

— Яка?

— Може, нарешті нам вирішив допомогти якийсь добрий дух?

— Ну звичайно, мій тональ… — посміхнулася Кармен, дивлячись, як величезна чорна кішка, в яку вона іноді перетворюється в повний місяць і особливі священні ночі, купається в прозорих водах озера. — Це ягуар веде нас примарними дорогами! Як у дитинстві… Мене іноді мама знаходила в найнеймовірніших місцях… то в убогому селі на узбережжі, у бідняцькій хатинці старої брухи, то серед могил на старому кладовищі… Але потім я стала розумнішою і навчилася вчасно повертатися.

— І що, сеньйора не намагалася вигнати з дочки злого духа? — посміхнувся Лопес, обіймаючи дівчину.

— Намагалася, звичайно, — зручно вмостила голову на його плечі Кармен. — Вона водила мене до старих відьом, до священика і навіть до психіатра, — тут дівчина нервово пирхнула. — Останній був найогиднішим з усіх. Мене ледь не посадили на таблетки, які могли зробити з мене овоч… довелося вчитися бути слухняною. Дуже допоміг Мігель. Він вчив контролювати тоналя… він же сам мріяв про другу душу, і тому знав про керування примарною твариною все і трохи більше… Аугусто, а якщо ми запізнимося?.. Що ми тоді скажемо матері й Джованні?.. Я так боюся…

— Все буде добре… ми впораємося… а поглянь, що це там? — вказав чоловік на гладь озера, що сріблилася під місячним світлом. Ніби привид?

— Знаєш, про це озеро є одна красива індіанська легенда… — промовила дівчина, намагаючись розгледіти в серпанку струнку постать, яку ніби несло до них вітром, але раптом вона розсипалася на іскри й перетворилася на місячну доріжку, що виблискувала на поверхні озера. — Кажуть, після падіння Теночтітлана серед іспанців, що прибули на ці землі, був якийсь молодий капітан, і він закохався в прекрасну, як місячне світло, дочку вождя Тангаксоана — принцесу Ерендиру. Капітан викрав дівчину і сховав її в одній далекій долині, захищеній від усього світу високими горами. Дівчина плакала і благала своїх богів врятувати її. Вона кликала їх безперестанку, закликаючи всі громи й блискавки на голову свого викрадача… Ненависть і біль були в її серці, і ні краплі любові не знайшлося для капітана. Боги дня і ночі, Хуріата і Харатанга, зглянулися над принцесою і перетворили її гіркі сльози на озеро, а її саму —  на сирену, давши риб’ячий хвіст. І кажуть, що досі в місячну ніч принцеса Ерендіра виходить з озера, щоб зачарувати і погубити чоловіків із жорстоким серцем.

І тут смикнувся тональ, благально поглянувши на Кармен.

— Що таке? — злякалася вона, прислухалася. Її очі застигли, поки вона вдивлялася в щось, невидиме для Аугусто, а той стурбовано озирався навколо, ніби побоюючись, що поки його дівчина спілкується зі світом духів, злісний привид сирени забере його до своїх водних палаців.

Нарешті Кармен повернулася до нього, здригнувшись усім тілом і піднявши на нього перелякані очі.

— Мені доведеться піти за Джованною… без неї ми не впораємося. Тобі доведеться побути тут самому… але не бійся, я дуже швидко повернуся — адже у примарному світі час тече інакше. Ти й не помітиш, як я повернуся…

— А твоя сирена мене не з’їсть? — підняв Лопес брови. Йому не хотілося відпускати дівчину ні до яких духів, але він розумів, що не в силах її утримати. І якщо дорогами примарного світу з’явитися сюди Джованні буде швидше, ніж якщо вони повертатимуться до автомобіля і їхатимуть до Акапулько… то він нічого не зможе вдіяти.

— Ми можемо загубити цей шлях, який веде нас до Мігеля, якщо поїдемо фізичним світом, звичайними дорогами… — сказала Кармен. — А потім чи знайдемо його, я не знаю. Ми не можемо ризикувати. Ми повинні допомогти моєму братові.