Глава 8.1

КАРМЕН

 

Стародавнє місто Ек-Балам було відкрите не так давно, та й досліджене археологами не повністю, тому Аугусто та Кармен обрали саме цю місцевість. Був шанс самостійно відшукати щось незвичайне й цікаве, хоча, звісно, обоє розуміли, що якщо й були на цій території стародавні скарби чи чарівні артефакти, то напевно їх витягли ще за часів конкістадорів, які крали все, що, на їхню думку, погано лежало.

— Тільки уяви, якою могла б бути ця земля, якби не завоювання… — задумливо сказала Кармен, поглядаючи у вікно автомобіля на зелені джунглі під сірим похмурим небом.

— Ага, — майже весело відгукнувся Лопес, кинувши швидкий глузливий погляд на дівчину, — на всіх подібних пірамідах лилася б жертовна кров, а твоя бабуся була б головною брухою півночі. Втім, був би шанс самому стати вождем.

— Тобі б тільки сміятися над усім, але ж іспанці справді принесли чимало бід.

— А ще вони принесли цивілізацію. Не забувай про це, нінья.

— І рабство! Ще вони принесли рабство!

— Якщо ти думаєш, що в племенах усі жили вільно і панувала рівноправність, ти дуже помиляєшся.

Кармен скривилася, ніби відкусила лимон, але все ж промовчала. Почасти чоловік мав рацію. Скрізь були свої проблеми і свої страшні історії, і це було правдою життя. Як і зараз, у сучасності. У різних районах Акапулько живуть цілком непогано і цивілізовано, а от потрапиш у нетрі або на плантації коки — і побачиш іншу сторону Америки. Брудну. Войовничу. Агресивну. Кармен дуже пощастило —  вона народилася в пристойному районі в пристойній родині. У білокам’яному особняку з видом на узбережжя. Тож чоловік правий, двісті разів він правий, ось тільки вона іноді зі своєї впертості намагається вірити в ідеальний світ, ніби якщо не бачитимеш бідняцьких халуп або не будеш усвідомлювати кокаїновий трафік, що веде до Техасу, —  то світ залишиться райдужним і прекрасним.

Кілька пірамід, повністю оповитих смарагдовою рослинністю, з’явилися попереду. Здавалося —  це величезні пагорби нависли над сельвою. Або казкове чудовисько заснуло у своєму зеленому мареві-сні. За минулі роки дика природа взяла в полон стародавнє місто, але розкопки, що велися тут уже котрий рік, відкривали все нові таємниці й загадки майже зниклої цивілізації.

У салоні запанувала тиша, немов і Кармен, і її супутник були пригнічені цими сотнями років, які огорнули все тут мережею ліан і таємничості.

Машину залишили на стоянці, і далі чекав піший перехід. Сельва здавалася хижим звіром, який дихає і дивиться з вікової темряви на мандрівників, що з'явилися так невчасно і так випадково. Кармен йшла вузькою стежкою слідом за чоловіком і раділа, що сьогодні тут майже безлюдно, —  десь далеко іноді було видно силуети туристів, але через густу рослинність і похмурий туманний день вони швидко ховалися серед дерев і білуватого марева, або ж здавалися лише тінями іншого світу.

Світу, який бачили інші цивілізації.

Світу, який залишився лише в легендах і фольклорі.

Світу, який минулого року ледь не вирвався зі своєї голодної, жадібної темряви. З Безодні нижнього світу, коли відчинилися ворота в пекло.

Кармен йшла повз стіни, вкриті розписами, і думала про те, що лише випадковість — зустріч його брата і Джованни — допомогла уникнути катастрофи, адже без ще одного адепта смерті ворота б не змогли запечатати…

— Дивно… — раптом сказала вона, завмерши. — Аугусто?..

— Що таке? Змія? — блискавично обернувся той, кидаючи погляди навколо.

— Та ні, я ось що подумала… — Кормен сперлася на стіну, примружившись і дивлячись у далечінь. — Якщо мій брат розкрив потенціал Джованни… ну, я про магічний потенціал… це ж означає, що вона… вона вже була брухою? Адже так? Але при цьому вона нічого не знала про свої здібності, не чаклувала… не спілкувалася з іншими мексиканськими відьмами і ніколи не їздила на їхні зустрічі, які відбуваються майже щороку… Тобі це не здається дивним?

— У її родині були чаклуни, як з’ясувалося, — знизав плечима Лопес. — Що заважало силі прокинутися?

— Та те, що сама сила не може… спати. Або не відчуватися… — Вона все ще намагалася підібрати слова, щоб пояснити, що саме спало їй на думку. — Ну ось дивись… мій брат хотів зловити тоналя з самого дитинства, але якщо він не народився з другою душею, як я, то нічого у нього не вийшло. Максимум, чого він міг би досягти при належному везінні — або навпаки, невезінні, тут вже з якого боку подивитися, — це приручити демона нижнього світу…

— Ти про те, що сама по собі ця сила не могла бути непомітною? — зрозумів Аугусто.

— Так. Хтось посприяв тому, що Джованна стала схожою на звичайну людину.

— Як би там не було, добре, що все добре закінчилося, — знизав плечима чоловік.

— А якщо не закінчилося? — кинула на нього стурбований погляд Кармен. — Що, якщо той, хто міг бути в цьому замішаний…

— Ти натякаєш на Лусію?

— Якось підозріло, що вона стільки років не з’являлася, а тут раптом, після того, як сила нашої Джовансіти прокинулася, звалилася як сніг на голову!

— Ти ревнуєш! — раптом розреготався Лопес і схопив дівчину в свої ведмежі обійми. Вона тонко пискнула, але дозволила йому притиснути її до грудей. — Нінья, ти просто неймовірна, але повір — якби я хоч на мить міг подумати, що ця жінка може стати для мене кимось, я б сто років тому її…