Глава 7.4

— Джованна Рамона, я така рада нарешті опинитися в цьому місті! Обожнюю Акапулько, обожнюю океан! А моя кімната просто чудова, цей будинок… о, захват, чистий захват, дорогенька! Тобі пощастило з нареченим, таку рибку зловила у свої сіті, моє тишко… Я рада, що та історія залишилася у минулому… — фальшиво-захоплено проспівала солодким нудотно-мелодійним голосом тітка Лусія й грайливо кинула погляд на мого нареченого.

Мігеля ледь не перекосило, мені здалося, що він ледь стримався, щоб не сказати щось різке і не дуже гостинне. Поведінка тітоньки його явно дратувала, а її вульгарні натяки на моє невдале заручення й поготів переходили межу пристойності.

«Дивно, і як у вашій родині могли народитися дві такі різні жінки? – казав Мігель перед тим, як зійти у вітальню. – Ти, тонка і ніжна, смілива і така самовіддана, готова пожертвувати собою заради близьких, схожа на нічну фіалку… і колюча, гостра на язик, завжди готова вколоти — Лусія. Вона й схожа на кактус! Ні, здається, Джовансіто, тебе все ж духи підкинули колись на поріг вашої сімейки!»

В цю мить Мігель посміхнувся, а тітонька, здається, сприйняла це на свій рахунок і вчепилася в його лікоть, готуючись іти на прогулянку. Він ледь вирвався з захвату.

— Сеньйора, я, на жаль, не зможу супроводжувати вас, раптово викликають на роботу, термінова нарада… — пробурмотів він, готуючись ганебно відступити і вдаючи, що не бачить благального погляду нареченої.

«Не кидай мене з цим чудовиськом!» — подумки кричала я, але некромант явно вирішив, що тітонька буде цілішою, якщо він все ж зникне якнайшвидше з горизонту. Може, й на краще, вирішила я. А то заради всіх демонів, ще перетворить її на земляного черв’яка або ще на щось гірше… Хоча що може бути гірше? І намагаючись придумати, на кого краще перетворити набридливу родичку, я послала нареченому повітряний поцілунок, і він зник за дверима вітальні.

— Я сеньйорита… — долинуло йому вслід незадоволене.

— І які ж у вас плани, тітонько? — спробувала щиро посміхнутися я, проклинаючи все на світі.

— Я думала… — Вона відмахнулася, не закінчивши думку. — Можливо, відвідаємо наших родичів, я так давно не була на їхніх могилах… Совість гризе.

Невже у тітоньки є совість? Але я лише кивнула і першою пішла до виходу.

— Тоді заїдемо до квіткового магазину, треба взяти гірлянди й свічки… до речі, тітонько Лусія, а ви пам’ятаєте ту моторошну історію з дідусем і його мумією?..

— О, якби ти, любонько, знала, в якому жаху я була, коли твоя мати потрапила в цю жахливу сім’ю… — почала Лусія, але, помітивши, як потемніли мої очі, різко замовкла і перевела тему. — До речі, я рада, що ця традиція відходить у минуле. І я сподіваюся, що ваше весілля відбудеться до кінця місяця? Не хотілося б опинитися в місті, коли тут буде цей моторошний маскарад…

— Хіба я не казала? — здивувалася Джованна, виходячи в коридор і прямуючи до дверей, краєм ока помічаючи рух у дзеркалах — здається, Ла Муерта наглядає за своєю жрицею. — Під час нашої останньої телефонної розмови? Що весілля планується в листопаді. Тому я й здивувалася, що ви приїхали так рано, але ж ніщо не завадить вам завітати до нас ще раз, вже безпосередньо перед самим весіллям…

Лусія напружено посміхнулася, коли я обернулася і кинула на неї дуже промовистий погляд. Ми завмерли ненадовго, зчепившись поглядами, і я не розуміла — звідки в мене стільки сили витримати це зіткнення. З дитинства я чомусь боялася своєї прекрасної тітоньки, схожої на крижану примару з північних легенд.

— Ти дуже схожа на свого батька, — сказала нарешті Лусія, потяглася і прибрала непокірне пасмо кучерявого волосся з мого обличчя. — Така ж статна, чорнява, палка й небезпечна… І така ж нахабна. Але я все одно тебе завжди любила, голубонько, тож ходімо до рідні, а потім покажеш мені найзатишніший ресторанчик, хочу шампанського й устриць.

— Я теж тебе завжди любила, тітонько Лусіа.

— А от брехати ти, на відміну від батька, ніколи не вміла, — з удаваним сумом промовила жінка й попрямувала до виходу.

«Навіщо ж ти приїхала, Лусія?»

Але я промовчала, лише зітхнула приречено. Так, з маніпуляціями та брехнею у мене завжди були погані справи. На відміну від тітоньки.