Глава 4.12

Цей день був нескінченним. Мені здавалося, він вмістив у себе кілька тижнів. Притиснувши сумку з черепом Га-Уциль до стегна, я стояла на порозі будинку і дивилася, як від’їжджає автомобіль Мігеля. На сидінні поруч із магом застиг похмурий бородань, кинувши на мене наостанок знервований погляд. Так, у шефа буде чимало відкриттів сьогодні ввечері. Я всміхнулася, уявивши, як він вимагатиме від Мігеля оживити парочку скелетів, щоб довести, що той справжній маг. З Аугусто станеться. Я навіть позаздрила їм обом — напевно, чоловікам буде весело напиватися і базікати про потойбічне. У тому, що текіла або ром стануть їхнім співрозмовником, я навіть не сумнівалася. Головне, щоб завтра Мігель був у собі, щоб закрити цей клятий портал до демонів.

Підморгнувши мені фарами, машина зникла за поворотом, а я здригнулася, оглянувши темну вулицю. Занадто різко похолодало, і тіні від дерев здавалися скорченими пальцями старої брухи, що тягнуться до мене через дорогу, щоб схопити й затягнути в підземний світ… Здалося?.. Або почулося клацання кастаньєт, а потім цокіт підборів?

Я поспішно увійшла в будинок і зачинила двері на замок. Він огидно клацнув, наче щелепа скелета.

— Затишно, але так тісно… Як ти тут взагалі живеш? — пролунав розчарований голосок Карменсіти, яка в цей час оглядалася.

Я ледь не кинула їй у відповідь із злістю, що якщо не подобається — нехай валить до своєї змії-матусі, але стрималася. Немає сенсу сваритися з сестрою свого… свого кого? Хлопця? Друга? Чи просто напарника?.. Як усе заплутано — і занадто швидко закрутилося. Якась фантасмагорія. Лише кілька днів тому я шалено злякалася цього чоловіка, коли він ввалився до мого дому, стікаючи кров’ю, а тепер при думці про нього хочеться співати й танцювати. Візьми себе в руки, Джованна, його зізнання ще нічого не означає. Може, він взагалі не ставиться до тебе серйозно, а говорити про кохання гарячі мексиканці вміють дуже красиво.

Настрій одразу зіпсувався.

— Я не хотіла тебе образити, — буркнула Кармен, помітивши мій вираз обличчя. Вона завмерла біля вікна, розглядаючи вулицю і частину саду, яка виднілася з вітальні. Сріблясте місячне світло розлилося по кімнаті.

— Що? — Я моргнула. — О, забудь! Просто доведеться потерпіти. Зараз замовлю нам вечерю і підготую тобі кімнату.

Я вже встигла забути про її їдкі коментарі. Те, що ця дівчина явно не звикла до таких будиночків, як у мене, — не мої проблеми.

Поки я займалася підготовкою гостьової спальні, Кармен заснула прямо на дивані у вітальні. Вона здавалася такою тендітною, зовсім дитиною, коли лежала, підібгавши до живота ноги й закривши голову руками. Дивний жест… ніби захисний.

Я вирішила не будити її, а коли приїхав кур'єр з їжею, вона й сама прокинулася, потягнулася і потерла заспані очі. Вони здалися мені почервонілими, втомленими. Та й риси її тонкого обличчя дивно загострилися, рухи були якимись тремкими… Може, вона щось вживає?.. У нашій країні вистачало проблем з кокаїном… Я мовчки дивилася, як дівчина сідає за стіл і береться за піцу. Але їла вона з таким виглядом, ніби їй запропонували сухарі. Ну так, наша спадкоємиця не звикла до доставки їжі з сусідньої піцерії.

Я відкоркувала пляшку вина, але дівчиську пропонувати не стала, Кармен вистачить і вишневого соку. Відійшла до вікна, не знаючи, що говорити і як поводитися. Чомусь у присутності Кармен мені було дуже незатишно і… холодно. Дивне відчуття. Шкода, що не можна порадитися з Га-Уциль, —  довелося віднести череп богині до своєї кімнати, щоб дух раптово знову не дав про себе знати при Кармен. На кладовищі дівчина, на щастя, не зрозуміла, хто сміявся, а шефу… ну, це вже проблема Мігеля, як пояснювати все Лопесу, включаючи й те, чому ми натоптали вдень на місці вбивства Мерседес.

— До речі, хочу тебе відразу попередити, — раптом сказала Кармен, кинувши на мене дивний, допитливий погляд, — якщо ти думаєш, що мій братик відчуває до тебе щось серйозне… змушена тебе розчарувати. Він не зустрічається з дівчатами довше, ніж пару тижнів, та й взагалі… давно заручений. З дитинства, щоб ти розуміла.

Я ледь не вилила своє вино в обличчя маленькій злючці. Здається, вона гідна дочка своєї матері. І я дуже пошкодувала, що погодилася прихистити її сьогодні. Вислуховувати плітки й гидоти у власному домі — що може бути прекраснішим.

— На добраніч, — холодно сказала я. Не дам дівчині побачити те, що вона хоче, — сльози чи істерику. А з Мігелем сама розберуся. Пізніше. Не дурепа і розумію й без того, що такий сеньйор, як він, дійсно міг бути заручений. У багатіїв свої закони. І якщо виявиться, що умовності для Мігеля важливіші за мене… ну що ж, доведеться трохи поплакати, але вже на самоті. Щоб не доставляти нікому радості бачити мій відчай.

Я зайшла в кімнату і зачинила за собою двері, для певності ще й підперла стільцем, —  я не довіряла Кармен.

Я нікому не довіряла.

Ось хіба що черепу, що вишкірюється в темряві й світиться блідо-зеленим гнильним світлом. Мертвим хоча б нема чого брехати.