Глава 4.11

— Судячи з усього, тут не так давно були дві людини, — сказав один із поліцейських, підійшовши до Лопеса. — Натоптали, ніби щось шукали… і гілки ось зламані.

— Більше ніяких доказів? — примружився шеф, дивлячись на Мігеля та Карменсіту, які тихо про щось переговорювалися, і, здається, некромант вмовляв сестру поїхати додому.

— Ні, тільки ці свіжі сліди — одні явно чоловічі, другі — жінка або підліток, дуже вузька стопа і маленький розмір кросівок. Більше нічого. Думаю, ми продовжимо оформляти справу у відділку, якщо сеньйорита погодиться поїхати з нами.

— Сеньйорита занадто перехвилювалася і поїде додому, — відрізав Мігель. — Вранці закінчіть з паперами. Зараз це не так вже й важливо.

А в мене всередині розверзалася крижана безодня. Цікаво, чи зможуть вони визначити, чиї саме це сліди? Якщо вони виявлять, що це ми з Мігелем були тут, як ми зможемо виправдатися? Що тоді?.. Я стояла ні жива ні мертва і розгублено дивилася на носки своїх кросівок, радіючи лише тому, що взула цього дня саме їх. Нехай і фірмові, але таких в Акапулько — у кожної десятої сеньйори, особливо цю модель люблять спортсменки, тож… втомляться шукати.

Але як же невчасно Карменсіта опинилася на цьому проклятому кладовищі! Що вона взагалі тут забула? Я не хотіла думати про найгірше —  що вона щось знала про рубін і теж шукала його.

Або… Що «або» я й зовсім заборонила собі думати.

— Сеньйорита краще проведе ніч у відділку, ніж її нога ступить на поріг цього… цього… — задихнулася від обурення дівчина і вдарила брата по руці, коли він спробував її знову обійняти. — Цього склепу з чудовиськами!

Я лише підняла брови — невже сеньйора-змія довела свою чарівну донечку до того, що та втекла з дому? Частково це пояснює її присутність тут. Але — лише частково. Навіщо Кармен вирушила на старовинне кладовище? І чому вона опинилася в тому самому місці, де я з її братом знайшла за підказкою древньої богині  серце-рубін? Артефакт, що дозволяє відкрити ворота в Нижній світ.

— Сеньйорито, я б хотів поставити вам одне питання, — звернувся до неї Лопес, не звертаючи уваги на істерику, що починалася у Кармен. — Як ви опинилися на цьому кладовищі? І навіщо прийшли на місце злочину?

— Я вже відповідала ось цьому сеньйору, — зухвало сказала та, кивнувши на високого світловолосого поліцейського. — Я вже втомилася говорити одне й те саме!

— Може, поясниш і нам? — м’яко торкнувся її плеча Мігель, але вона нервово здригнулася і прикусила губу, ніби не збиралася ні з ким розмовляти. Склала руки на грудях і відвернулася від брата, похмуро втупившись у далечінь.

— Сеньйорита стверджує, що не пам’ятає цього, — сказав поліцейський, який уже збирався йти. — Нібито вона була в парку, що розташований неподалік, а потім з’явилося щось крилате, схоже на птаха, і напало на неї. Прийшла до тями вже тут, звідси ж викликала патруль, бо погано почувалася і не могла йти.

— Але це явно укус, — нахмурився Аугусто, дивлячись на її руку.

Кармен відповіла йому крижаним поглядом.

— У мене провал у пам’яті, — вона знизала плечима, — може, я тут з безхатченками побилася за місце під пам’ятником. Хто знає?

А я раптом чітко зрозуміла, що вона все пам’ятає. Не знаю, звідки взялася ця впевненість. І якщо це справді був вампір, вона просто боїться — і не знає, як про це розповісти, ось і все. Тому вона така зухвала й нахабна. Вона просто боїться й ховається за своєю бравадою, як за щитом.

— Кармен, якщо ви не хочете їхати додому, я можу запропонувати вам переночувати у мене, — посміхнулася я якомога доброзичливіше, а її очі спалахнули від радості.

Ну ось хто мене за язик тягнув? Навіщо мені це дівчисько, яклму я до того ж не довіряю? Я готова була заклеїти собі рот, але пізно — вже запросила.

— Правда? — вигукнула вона. — Гей, сеньйоре! — окликнула поліцейського. — Мені пощастило, не доведеться спати у відділку! Але завтра я обов’язково приїду, щоб оформити заяву, як належить.

Той стримано посміхнувся і кивнув на прощання, а потім зник за кущами та пам’ятниками.

— Одна проблема вирішена, — пробурмотів Мігель. — Я відвезу вас і надішлю охоронця.

— Навіщо? — здивувалася я, кинувши на нього швидкий погляд. Хоча… може, так і справді буде краще. Було б добре, щоб ще прислав когось із некромантів — щоб ніяка нечисть не турбувала.

— Той, хто напав на мою сестру, може повернутися, щоб довести справу до кінця. І так, Карменсіта, я не вірю у твою версію бійки з безхатченками. Я хотів би, щоб ти все-таки добре обдумала все і розповіла нам правду.

— Я не брешу! — сказала вона, наче плюнула, і її очі стали гострими, як стилети. — Нічого не пам’ятаю, зрозуміло тобі?

Я вловила суворий погляд шефа. Здається, він теж не дуже вірить у її версію.

— Сеньйоре Мігель, якщо ви не проти, ми з вами вирушимо до вашого особняка, мені потрібно опитати вашу матір, — моввив Лопес, кинувши тривожний погляд навколо. — І ходімо вже звідси. Я все ще не вірю у ваших вампірів, але вночі тут буде не дуже приємно.

Я пішла в бік стежки, радіючи, що ми нарешті покинемо це прокляте місце.

І тут же у відповідь Лопесу завив вітер, кинувши під ноги сухе листя. А він присів і нахмурився, розглядаючи мій чіткий слід, який я щойно залишила. Я завмерла, краєм ока стежачи за шефом.