Глава 3.6

Поки суворий, пихатий, як павич, дворецький вів нас із шефом на білосніжну терасу, з якої відкривався неймовірний, приголомшливий і чарівний вид на океан та приватний пляж родини Герреро, я відчувала на собі допитливі й пильні погляди як вдовиці, так і її красивого, але такого небезпечного сина. Я просто шкірою, усіма своїми нервовими закінченнями відчувала, що ці люди не принесуть у моє життя нічого доброго.

Але справа є справа. Та й що мені зараз сказати їм усім? Вибачте, але я боюся Ла Муерту, яка стоїть за плечем господаря цього будинку? Чудовий привід втекти. Аугусто буде мною пишатися. Перфекто, Джованна!

Я сама не знала, чому, але мені хотілося всім довести, що я хороший детектив і теж чогось варта. Може, тому що Лопес відразу повірив у мене? І я не хотіла його підводити?

Як би там не було, але я завжди знала, що робота з Лопесом може приносити не тільки задоволення.

Погляди-стилети сеньйора Герреро, який морщився, якщо забував про свою рану і різко розвертався, впивалися в мене гострими лезами, я відчувала себе під ними як тореро на арені. Немов величезний чорний торо переслідує мене, а я намагаюся загіпнотизувати його червоним плащем, відвернути увагу від головного, махаю мулетою, скачу і танцюю, але всі мої виверти —  марні. Бик знає їх усі, давно вивчив. І не одного тореро він заколов своїми гострими рогами. Але мої байдужі посмішки й спокійні погляди ніби говорили —  я вас не знаю, сеньйоре, і знати не хочу. І не смійте нікому казати, що ми знайомі. Так, сеньйоре, я все заперечуватиму! І лише липкі погляди його сестрички дратували мене, ніби вона щось знала —  чого їй не належало. Вона, як спритна ящірка, ковзала поруч, весь час забуваючись, щоб понюхати якусь квітку або пробігтися по кам’яному парапету —  чим неймовірно дратувала свою сувору матір, схожу на настоятельку католицького монастиря. Мабуть, дівчинці важко в цій родині.

Довгих церемоній влаштовувати не стали. Лопесу і мені швидко представили всіх членів родини та запропонували каву. Ми не відмовилися, зручно влаштувавшись на плетених диванчиках тераси. Блакитний сапфір неба немов розколовся від бурштинових променів полуденного сонця, але попри такий яскравий спекотний день, я відчувала себе наче в темній печері. Або у склепі, сповненому моторошних монстрів і зловісних таємниць.

Через нього. Мігеля Фернандо Герреро. Майстра Смерті, який не зводив з мене своїх чорних очей-стилетів, у яких плескалася темрява. Звідти дивилася на мене сама Безодня. А за його спиною тінню завмерла смерть — його повелителька і пані. Та, культу якої він хотів переконати служити й мене.

Дивно, але сьогодні думки про Ла Муерту не так лякали. Можливо, тому що я була не одна, поруч сидів вірний Аугусто, людина, яка замінила мені батька і старшого брата. Людина, яка напевно врятує мене —  що б не сталося.

— І чим же ми зобов’язані вашому візиту? — холодно запитала вдова, кивнувши суворий погляд на дочку, яка почала клацати перлинками своїх довгих намист. — Все, що я знала про цей… камінь… я вже розповіла поліції. Але хай вже так… — Вона знизала плечима і переказала те, що ми й так знали. Що рубін за легендою — скам’яніле серце богині, яка віддала себе в жертву заради людей свого племені. Що він нібито замикає двері пекла… Що камінь подарували музею і вона не згадувала про нього всі ці роки.

— А я ось шкодую, що наша родина була така щедра і віддала настільки цінний артефакт у муніципальну власність, — втрутилася в розмову Кармен Лусія, кинувши швидкий колючий погляд на матір. Її брат здивовано підвів брови, ніби не очікував, що вона взагалі вміє розмовляти. — Адже є ще одна легенда… Моторошніше цієї! Що мертва богиня прийде за своїм серцем! А якщо не знайде його — забере чуже!

Вона скорчила гримасу, дивлячись на Лопеса абсолютно зшаленілими очима, від чого я ледь стримала смішок і прикрила губи долонею, щоб не бентежити дівчину. Та й справді, натовп прихильниць поповнився. Тепер у шефа буде нове заняття, окрім розслідування злочинів, —  позбутися закоханої спадкоємиці Герреро.

— Усі ці легенди — повна нісенітниця! — суворо перебила її сеньйора Геррера, кивнувши служниці, щоб та залишила тацю із кавником і пішла.

— Моя мати прагматична до мозку кісток, — усміхнулася Кармен, беручись розливати ароматну каву по чашках, — вона не вірить у потойбічні сутності і навіть заперечує, що на карнавалі танцюють мертві. Уявляєте? А я бачила! Бачила, як скелети йшли зі старого міського кладовища…

— У тебе просто занадто розвинена уява, — знову перебила її мати, і її очі гнівно блиснули. — І ще ти любиш брехати! І послухай мене, Карменсіта, якщо ти продовжиш у такому ж дусі — я відправлю тебе на гасієнду до діда!

— А ви хіба були на старому кладовищі під час карнавалу? — примружився Лопес, пильно розглядаючи дівчину, і та якось знітилася. Мабуть, їй тепер дістанеться від матері за те, що блукала в небезпечний час і в небезпечному місці. Може, спадкоємицю взагалі не випускають одну з особняка, хто знає.

— Це було… вдень, — поспішно викрутилася Кармен, кидаючи обережні погляди на розлючену матір, — і я одразу ж пішла звідти! Клянуся!

Я поглянула на дона Мігеля, який скептично посміхався. Та й справді, син — некромант, який воскрешає мертвих і вміє перетинати межу іншого світу, який стверджує, що ворота в пекло розкрилися і терміново потрібно рятувати людство, а мати — заперечує все магічне. Втім, донедавна я теж усе заперечувала і ні в що не вірила, хоча бабуся й намагалася переконати мене в тому, що магія й прокляття існують... Не вірила — доки цей нахабний і такий самовпевнений тип не відкрив у моєму домі портал.