Глава 3.3

Музей археології Guerrero Cultural Center, мабуть, був найпопулярнішим у нашому старовинному й прекрасному місті садів і парків. Я з цікавістю дивилася на експонати, повз які ми йшли з шефом у супроводі директора музею, і з сумом думала про те, що зовсім не помічаю краси, яка мене оточує. Останні два роки я не те, що в музей чи театр, я взагалі нікуди не вибиралася, загрузнувши в сірій тьмяній реальності. Максимум — в улюблений ресторанчик на березі або центральний парк на прогулянку.

А тут жила історія. Історія Акапулько з часів індіанців. Треба якось виділити час і прийти сюди як турист, може, вийде подивитися на рідне місто інакше. Надихнутися. Отримати заряд свіжих емоцій. Моя проблема була в тому, що після того, як я втратила майже всіх близьких, я сховалася у своєму домі, серед книг, і не хотіла зближуватися з людьми. Люди мене лякали, здавалися надто набридливими. Мені було добре на самоті. Але з появою в моєму житті кошмарів про жертвоприношення — стало незатишно. І захотілося, щоб хтось був поруч. Прогнав Ла Муерту з дзеркал, повернув моє колишнє життя.

Директором музею виявилася сувора висока білявка, кістлява і широкоплеча. Закутана в синій костюм, наче в панцир, з зібраним у тугий пучок волоссям, вона ховала очі за товстими скельцями окулярів і спілкувалася відсторонено та холодно. Ніби її зовсім не хвилювало зникнення дорогоцінного артефакту стародавньої епохи, а його пошуки — просто набридлива необхідність. Але підозрювати у викраденні саме її — нерозумно. Нехай у неї є доступ до експонатів, але у неї немає мотиву. Хіба що вона одержима демоном, який вирішив поневолити наш світ. Але це зовсім вже дике припущення… Хоча… хтось же відкрив ворота мерцям і темряві. Некромант сказав, що якщо їх не зачинити —  зло потрапить із Потойбіччя до нас.

Я починала шкодувати, що не вислухала мага Смерті й не погодилася хоча б подумати. Раптом він правий? Раптом усе це —  не марення, не спроба втягнути мене в незрозумілу історію… Я здригнулася, продовжуючи слухати розмову шефа й директорки, сеньйори Єви Монтенегро.

Дивна жінка. І в її роду явно були скандинави — вона не схожа на місцевих. Занадто світла шкіра й крижані очі.

— Якщо ви хочете, щоб ми взялися за цю справу, то нам знадобиться ваша всебічна допомога, — говорив тим часом Лопес, вивчаючи стенд, де раніше знаходився рубін.

— Все, що необхідно, — доступ до архіву… папери, — знизала плечима крижана королева музею. — Мені важливо повернути цей камінь. Це репутація музею. Моя репутація.

— Тоді зберіть усіх співробітників, викличте охоронців, чия зміна була в ніч викрадення, потрібно всіх опитати…

— Поліція вже проводила допити, — нахмурилася сеньйора Монтенерго. — Хіба ви не можете вивчити справу?

— Ви хочете, щоб я взявся за пошуки рубіна? — блиснув очима Лопес, якому дуже не подобалося, коли з ним сперечаються.

— Звичайно, я все зроблю, а поки що… — Вона дістала важку папку. — Тут усе, що стосується цього каменю. Легенди, його історія, матеріали про сім’ю, яка передала його до нашого музею…

— Коли це було? — нахмурився Лопес, взявши папку і зручно влаштовуючись у кріслі.

— Більше сорока років тому, — після легкої паузи відповіла жінка.

— Тобто спадкоємці тієї людини могли захотіти повернути собі камінь… — пробурмотів Лопес. — Джованна, відбери тут усю інформацію, що стосується цієї родини, а я поки займуся охоронцями та доглядачем. Пройдемо, сеньйора Монтенегро…

Директорка кинула швидкий погляд на мене, і мені здалося, що там промайнула… досада? Та ні, я просто втомилася, ось і бачу скрізь щось підозріле.

Я гортала папери, залишившись одна у світлому й просторому кабінеті. У відчинені вікна лилися пташині трелі й доносився аромат квітучих азалій та троянд. Яскрава зелень пальм, бірюзова синява неба —  у такий день добре лежати на пляжі…

Донна Анунсіансьон Герреро. Я спіткнулася на цьому імені, здивовано втупившись у договір про передачу рубіна музею. Це ж прізвище того самого некроманта, який з’явився до мене вчора! Прикусила губу, гортаючи документи. Рубін під назвою «Серце богині», який за легендою вважається її скам’янілим серцем, ключем до безодні та нижнього світу, передав музею нині покійний чоловік цієї самої сеньйори. Який міг бути батьком дона Мігеля.

Я відклала папери й втупилася у вікно. Звісно, це може бути безглуздим збігом, той некромант може не мати жодного стосунку до цієї родини, або бути далеким родичем.  Але занадто багато збігів — і вбивство під час карнавалу, і пропозиція мага Смерті саме після цього, і його дивне поранення, і дзеркальний портал, що відкрився в моєму будинку, — рівно після того, як викрали легендарний рубін і мене відвідав некромант… І тепер ниточки знову ведуть до дона Мігеля?

Я записала у свій блокнот адресу, за якою проживала вдова Герреро. Здається, я знаю, куди ми вирушимо з шефом після обіду.

Але спочатку —  паелья і салат з морепродуктів. І кава. Інакше я точно відправлюся до предків раніше часу.