Глава 2.6

Дзвінок телефону розірвав могильну тишу, що панувала в будинку. Я похитала головою, відганяючи заціпеніння, яке на мене навалилося після дивної й потойбічної розмови зі Смертю.

Ілюзія. Галюцинація. Нічого цього немає. Не було. І бути не може.

А Мігель певно з тієї банди, в якій був мій брат. Все пояснюється дуже просто і логічно. Мабуть, вони думають, що я знаю щось — те, через що вбили мого брата. Ось і вирішили з'ясувати. Може, у своєму храмі вони хочуть піддати мене гіпнозу або тортурам?

Дзвінок продовжував лунати, і я повільно підвелася з підлоги. Ноги заніміли. Кімната перед очима крутилася, миготіли темні плями. Я ледь доповзла до телефону, що лежав на тумбочці біля дивана, і побачила, що дзвонить шеф. Сеньйор Лопес рідко турбує у вихідні дні. Значить, щось сталося.

— Привіт, Рамонсіта, — відлунив його гучний громовий голос, хто чув його вперше, думав, що Аугусто кричить. — У тебе все гаразд?

Шеф був високим бородатим іспанцем, смаглявим і грізним на вигляд, не пропускав жодної спідниці і багато курив. І при цьому у нього було дивовижне чуття. Він рідко коли здавався і майже завжди завершував свої справи. А ще він ніколи не брав завідомо програшну справу.

І завжди називав мене другим ім’ям, яке дала мені бабуся.

— Привіт, Аугусто, — відповіла я, здивувавшись, яким хрипким став мій голос. Я що, кричала і зірвала його?.. Не пам’ятаю… — А що могло статися зі мною у власному будинку у звичайну суботу?

— Ну, хто знає… по твоїй вулиці йде карнавальна хода, і ти завжди брала в ній участь… — обережно відповів Аугусто.

Мені не сподобалося, куди схилялася наша розмова. Шеф у курсі, що мене відвідали бандити? Але як мені пояснити, чого вони хотіли? Розповім про некромантів і древніх богів разом із бродячими мерцями, так Лопес першим мене до клініки відправить.

А в клініку поки що не хотілося. Коли голос із дзеркала стих, я трохи заспокоїлася і вирішила, що спробую впоратися сама, без психіатра. Лікарі не допомогли моїй бабусі, її хвороба лише прогресувала, а коли її нагодовували препаратами, було тільки гірше. Вона ставала овочем і зовсім не усвідомлювала реальність. Втім, тоді були зовсім інші ліки, багато побічних ефектів… Гаразд, вирішила я, про лікарню і психотропні препарати я подумаю пізніше. Це буде план «Б».

— Цього року я не ходила на карнавал, — нарешті сказала я.

— І чудово, — з явним полегшенням видихнув шеф. — Тоді ти в безпеці. Там, кажуть, щось сталося, я не знаю подробиць. Хтось перебрав і бачив скелети на старому кладовищі, які танцювали у вінках і ошатних сукнях. Це така нісенітниця! Може, ті хлопці просто перебрали місцевої текіли… або накурилися. Але це дрібниця порівняно з вбивством.

— Чим? — прошепотіла я і сіла на диван. Ноги не тримали. — Вбивством?

— Недалеко від твого будинку є ще одне старе кладовище, де вже не ховають, воно закрите, так ось, там в одному зі склепів люди знайшли випотрошене й висушене тіло, з якого вийняли серце. Все настільки дивно, що у поліції немає навіть припущень, як таке скоїли, як тіло могло муміфікуватися так швидко. Це точно свіже вбивство — у мертвої були документи, за ними встановили адресу та прізвище. Мерседес Гарсію бачили вранці на карнавалі, і мертва одягнена саме в її сукню. Тіло вже відправили на експертизу, скоро буде ідентифікація. Але в поліції впевнені, що це сеньйорита Мерседес. Хтось говорить про надприродне, але легенди про вампірів до справи не пришити, сама розумієш. І так, мертва абсолютно точно брала участь у карнавалі. І абсолютно точно там був вбивця.

Вирізали серце… Я слухала шефа, холонучи від жаху і згадуючи пораненого Мігеля, забрудненого кров’ю. А якщо це була не тільки його кров? Я кинула швидкий погляд на таз із червоною водою і тканину в червоних плямах, якою витирав шкіру мій незваний гість. Треба про все розповісти Лопесу і віддати ганчірки на експертизу.

— А ще я взявся за нову справу, пошуки рубіна з музею… ти мене взагалі чуєш?

— Аугусто, приїжджай до мене прямо зараз, — випалила я, поки не передумала. — Мені потрібно дещо тобі показати. І можеш взяти з собою когось із експертів, у мене тут… у мене тут дещо, що може бути доказом у цій справі… Цей ваш труп, — запнулася я, — дівчина, яку знайшли висушеною, там є кров? Брали зразки?

— Я уточню, — одразу ж швидко відповів він. — Я беру Гонсалеса і їду до тебе. Нікуди не виходь і нікому не відчиняй. У що ж ти вляпалася, Рамонсіта?

Я сама не знаю, у що, хотіла відповісти я, але почула відбій. Шеф завжди діяв стрімко і різко. Я подивилася на забруднену кров’ю тканину. Але ж якби Мігель був тим вбивцею, хіба він залишив би такі докази в чужому домі? Та краще перевірити всі версії. Я подивилася на його візитівку із золотистими вензелями, у яких вгадувалися череп і кістки.

Дивний хлопець. А ще дивніше те, що я не хочу, щоб він виявився замішаним у якомусь лайні.